Бринський старостинський округ

Бринський старостинський округ

ГЕРБ ТА ГІМН СЕЛА

Бринський старостинський округ з адміністративним центром у селі Бринь утворено у складі Галицької міської територіальної громади відповідно до рішення першої сесії восьмого скликання (третього пленарного засідання) від 11 грудня 2020 року.

До складу старостинського округу входить один населений пункт — село Бринь.

З 2021 року рішенням сесії восьмого скликання міська рада затвердила на посаду старости Богусевич Марію Миколаївну.

Походження назви

Походження назви села Бринь має кілька версій, які збереглися в історичних та краєзнавчих джерелах:

Існують джерела, які підтверджують, що в давнину, можливо, в часи Біло-Хорватської держави, а, може, в перше століття Київської русі сучасне село Бринь мало назву «Бдинь», про що писав у монографії про розбудову Галича в XII-XIV ст. дослідник Й.Пеленський, так як воно виконувало специфічну функцію будувати, ремонтувати, обороняти – «бдіти» відтинок західного галицького шляху з Вістови до Крилоса, де знаходився двір галицьких князів.

Від дієслова «бриніти» — означало гудіння бджіл, яких було багато в навколишніх лісах; також передзвін молотів у кузнях чи брязкіт мечів у боях.

Від старослов’янського слова «дебринь» — що означало непрохідні дебрі, хащі. Ця версія вважається найімовірнішою, адже територія села була поорана потоками й ярами, вкритими густими лісами та трясовинами.

Від прізвиська «Бриньк» — ймовірно, засновника або першого власника поселення

Офіційним роком заснування села Бринь вважається 1555 рік, а перша письмова згадка в історичних документах фіксується під 1552 роком.

Географія та демографія населення

Знахідки перших слідів людини на місці теперішнього населеного пункту відносяться до V-IV тис. до н.е. і належать носіям культури лінійно-стрічкової кераміки. На території Брині в різні роки археологи О. Ратич, В. Довженок, В. Ауліх, Б. Томенчук виявили знахідки трипільської культури (IV тис. до н.е.), підкарпатської культури шнурової кераміки (ІI-I тис. до н.е.), окремі речі періоду ранньої бронзи (ІІ тис. до н.е.), Київської Русі (X-XII ст. н.е.).

Багато легенд, переказів та літературних творів пов’язані з бринським урочищем Галицька Брама. Археологічні розкопки, проведені Б. Томенчуком у 1989-1990 рр., виявили, що там знаходилося городище X-ХІ ст. із дерев’яними будівлями й фортифікаційними спорудами (вали та рови). Цілком можливо, що в урочищі існувало поселення племені білих хорватів. Знайдені в 70-х рр. на околиці Брині шолом, наконечник списа і меч свідчать про те, що тут відбувалися військові баталії. На це промовисто вказує і назва ще одного урочища поблизу села — Посіч. Із переказів відомо, що колись там було розгромлено татарський загін. Місцеві краєзнавці припускають, що ці перекази зберегли відомості про сутичку з татарами у 1442 р.

Історія села Бринь — це одночасно історія його мешканців, це земля їх батьків, це історія родоводу. На території села досліджено кілька поховань культури карпатських курганів IV-V ст. та городище часів Київської Русі. Перші поселенці обживали собі місця на сонячних берегах річки Лукви та потоків. Єдині цікаві відомості тих далеких часів приховують у собі могильники та кургани.

Населений пункт знаходиться у мальовничій місцевості Прикарпаття, серед рівнинно-хвилястого рельєфу, характерного для передгір’їв Українських Карпат. З родючими ґрунтами, які належать до басейну річки Дністра, який є однією з головних водних артерій регіону. Клімат помірно континентальний — із теплим літом та м’якою зимою. Село належить до малих населених пунктів.

Розташоване воно на території Івано-Франківської області, у межах Галицької міської територіальної громади, на пологому схилі лівого берега річки Луква (притоки Дністра) у формі букви «Т». Поділяється на 2 частини: Горішній та Долішній Кінці. Через населений пункт проходить автошлях Калуш—Галич і перпендикулярна до нього дорога Бринь—Мединя. Відстань до центру громади - 15 км., до обласного – 18 км. За 4 км залізнична станція Боднарів.

Територія Бринського старостинського округу становить 978,1 га, площа населеного пункту – 251,2 га, в якому проживає 635 громадян і нараховується 278 господарських дворів.

В межах села розвідане родовище жовтої глини, придатної для виготовлення керамічних виробів та цегли. Розроблена площа – 34 га.

Село Бринь має давню історію, що сягає глибини століть. Упродовж своєї

історії воно перебувало під владою різних державних утворень, що залишило свій відбиток на культурі, традиціях та архітектурі краю.

За переписом 1900 року в селі Бринь проживало близько 1 350 мешканців, майже всі вони були українцями греко католиками. Фіксувалися не лише українські (русинські) господарства, а й польські і єврейські помешкання. Село Бринь на початку XX століття було типовим галицьким селом із переважно українським населенням, але з помітними польськими та єврейськими меншинами, що відображає багатонаціональний характер регіону.

• 1900–1931: Бринь був багатонаціональним селом із помітною польською та єврейською меншиною.

Це був час, коли село входило до складу Галицької землі Австро Угорської імперії.

Станом на 1 січня 1939 року в самому селі та навколишніх присілках-колоніях спостерігалося чітке етнічне розмежування, проживало 470 мешканців. З них 455 осіб — українці-греко-католики, 10 осіб — українці-римо-католики і 5 осіб — євреї. Село було майже повністю українським. Навколо села польська влада активно створювала поселення для так званих "осадників" (родин польських військових і цивільних поселенців). Зокрема, у сусідніх колоніях національний склад був таким:
Березина: 100 мешканців (80 поляків, 20 українців).
Клепки: 100 мешканців (90 поляків, 10 українців).
Зигмунтівка: 290 мешканців (280 поляків, 10 українців

• Після 1945 року: польська та єврейська громади практично зникли через воєнні та політичні обставини.

• 1959–2023: населення поступово скорочується, але етнічна структура стає однорідною — українською.

До приходу радянської влади господарство в селі Бринь мало традиційно аграрний характер.

Основою життя були селянські господарства:

Земля була в руках селянських родин, але польська адміністрація міжвоєнного часу намагалася обмежувати український рух і підтримувала польських колоністів.

Аграрна основа: більшість селян мали невеликі наділи землі, де вирощували зернові (жито, пшеницю, овес, ячмінь), картоплю, льон. Тримали худобу — корів, коней, свиней, овець. Це було дрібне натуральне господарство, орієнтоване на власні потреби та місцевий ринок.

Кооперативи та молочарня: у міжвоєнний час (1920 1930 ті) в селі діяла читальня «Просвіти», яка стала осередком не лише культурного, а й економічного життя. Тут організовували кооперативні товариства, зокрема молочарню, де селяни здавали молоко для спільної переробки й продажу. Для організації чіткої роботи такої молочарні священник Остап Нижанківський, син о. Йосипа Нижанківського пароха села Бринь, заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню у селі Завадові 1904 році. Для організації чіткої роботи таких молочарень в інших населених пунктах Львівщини, він запрошує спеціаліста кооперативної справи Яна Б’єдроня і організовує шестимісячні курси, що фінансуються коштом «Просвіта», яку фінансово підтримував митрополит Андрей Шептицький. Ці курси відвідували селяни, вчителі та сам о.Остап з дружиною. Ось чому бринські люди возили молоко до Львова. Це давало можливість отримати кращу ціну та розвивати місцеву економіку.

Адміністративно-політичний розвиток села Бринь

Після поразки Західноукраїнської Народної Республіки та окупації Галичини Польщею, село Бринь входило до складу Станіславського повіту Станіславського воєводства.

Адміністративно політичний розвиток села Бринь у XIX ст. був тісно пов’язаний із трьома ключовими процесами:

Скасування кріпацтва (1848 р.) У час австрійських реформ селяни отримали особисту свободу та право користуватися землею. Це стало переломним моментом: громада почала формуватися як самостійна одиниця, з’явилися можливості для розвитку господарства й освіти. На честь скасування панщини, у різних частинах села, встановлені пам’ятні хрести.

Розвиток освіти та шкільництва У 1858 р. в Брині відкрили парафіяльну школу. Вона стала важливим осередком просвіти, де діти навчалися грамоті, арифметиці та катехизму. Освіта поступово поширювалася, що сприяло зростанню національної свідомості.

Становлення місцевого самоврядування Після реформ громада отримала право обирати війта та раду. Це дало можливість вирішувати локальні питання — розподіл землі, утримання школи, організацію громадських робіт. Місцеве самоврядування стало основою для подальшого розвитку культурних і економічних осередків (читальні, кооперативи). У переліку історії згадується Теодор Свирид, який був першим війтом села у період приблизно 1858-1929 рр.

Таким чином, середина XIX ст. стала для Брині часом звільнення від кріпацтва, народження освіти та формування самоврядної громади, що визначило його подальший шлях у XX ст.

Адміністративно політичний розвиток села Бринь можна простежити крізь кілька ключових етапів:

Австрійський період (до 1918 р.) Село входило до складу Галицького повіту Королівства Галичини та Володимирії в Австро Угорській імперії. Управління здійснювалося через місцеву парафію та громаду, діяла парафіяльна школа (згадана 1858 р.).

Міжвоєнна Польща (1919–1939 рр.) Село Бринь опинилося під владою Другої Речі Посполитої. Польська адміністрація проводила політику ополячення, але селяни протиставили цьому розвиток українських культурних і освітніх осередків. До 1934 року Бринь існувало як самостійна сільська гміна (громада) у Станиславівському повіті Станиславівського воєводства. 1 серпня 1934 року в межах польської адміністративної реформи село Бринь втратило статус окремої ґміни. Воно увійшло до складу новоствореної об’єднаної сільської Боднарівської ґміни.

Особливу роль відігравала місцева школа, в якій раніше викладав відомий діяч Юрій Припхан. Після виїзду Ю. Припхана із Брині культурно-освітню роботу взяв на себе його учень — 19-річний Микола Миколайович Масляк. Завдяки йому громадське життя в селі активізувалося ще сильніше. Він у 1929 році став членом ОУН, був військовим інструктором, і дійшов у 1939 році до її районового провідника. В’язень австрійського концтабору «Телергоф», вояк австрійської армії на італійському фронті, загинув у 1941 році в катівнях НКВД. 2 листопада 2013 р. нагороджений за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави Залізним Пластовим Хрестом (посмертно).

Першою громадською організацією с. Брині була читальня товариства ім. М. Качковського, що виникла в 1906 р. і налічувала 30 членів. При читальні діяли позичкова каса і крамниця. Організатор і громадський діяч села М. Масляк своєю діяльністю ліквідував у 1924 р. читальню ім. Качковського. Натомість у Брині було засновано читальню „Просвіти" (18 серпня 1924 р.). У 1928 р. для неї збудували й освятили нове приміщення. Ініціаторами будівництва були Олекса Ковальчук, Петро Антоняк, Федір Дзундза. При читальні діяв гурток „Сільського господаря", провід якого заснував у Брині „Хліборобський вишкіл молоді" — філію Милованської сільськогосподарської школи. В будинку „Просвіти" знаходилися також молочарня і крамниця. У 1-й пол. 30-х рр. у селі організовується товариство „Відродження". Жінки об’єднуються в гурток Союз українок, при якому було відкрито куховарські курси.

У селі Бринь окремого діючого осередку скаутської організації «Пласт» не було, однак жителі села входили до різних куренів в Станіславові:

ЯКИМЕЦЬ Олекса син Юрія Якимця та Анастасії Кавінської (25.03.1905, с. Сапогів, Галицького р-ну, Івано-Франківської обл. – 5.03.1938, м.Тамбов, Росія) Пластун розвідчик гуртка «Яструб» 16 куреня ім. Короля Данила. Пластову присягу склав 26.05.1923. Навчався у вчительської семінарії у Станиславові. Згодом навчався у Львові. Щоб уникнути репресій від польської влади, перебрався до Росії. Одружився з Салтиковою Марією Василівною (1910 р.н.). В подружжя народилися сини Леонард (1930 р.н.) та Юрій (1932 р.н.). Проживав у місті Березино в Білорусі. Працював інженером на зерновому радгоспі в Расказовському районі Тамбовської області. Арештований більшовиками в липні 1937 р. та 5 січня 1938 р. за політичними мотивами (ст. 58-6 та 58-7 шпигунство та шкода) засуджений комісією НКВС СРСР та Прокурором СРСР до вищої міри покарання. Розстріляний у Тамбові. Місце поховання не відоме. Згодом сім’я була виселена на спецпоселення. Реабілітований.

САВЧУК Василь син Федора та Ганни Ковальчук (20.08.1905, с. Бринь, Галицького р-ну - ??.??.1968) Пластун гуртка «Видра» 16 куреня ім. Короля Данила. Пластову присягу склав 28.04.1923 р.

Учень Станиславівської вчительської семінарії. Після звільнення села з-під німецької окупації працював директором сільської школи. Одружився з Кавінською Ганною Кіндратівною (1910-1983). Подружжя мало дітей: Олександра (1933 р.н.), Зеновій (1936 р.н.), Володимир (1943-19...), Віра (1943-1988). Мав братів та сестер: Федір, 1910-1995; Катерина, 1913 р.н.; Степан, 1916-1946; Дмитро, 1920-1944; Марія, 1925-1992. Помер та похований на сільському цвинтарі в Брині.

ТКАЧІВСЬКИЙ Павло син Петра та Юстини Головацької (13.09.1915, Антонівка Полтавської губернія (інша версія с. Бринь, Галицького р-ну) – ймовірно 1940) Проживав в с. Бринь. Пластун гуртка «Крук» 16 куреня ім. Короля Данила. Пластову присягу склав 23.05.1930 р. Навчався у школі ім. Шашкевича у Станиславові. Адреса проживання у Станиславові: вул. Мазурівка, 54, а згодом Пасічнянська, 24. Член ОУН.

ТКАЧІВСЬКИЙ Петро син Петра та Юстини Головацької (16.07.1908, с. Бринь, повіт Станиславів - ??.??.1973, с. Бринь, Галицького р-ну) Пластун розвідчик гуртка «Олень» 11 куреня ім. І. Мазепи. Пластову присягу склав 23.09.1926. Згодом писар 5 куреня УУСП «Довбушівці». Станиславівську гімназію закінчив у 1929 р. Згодом короткочасно зв’язковий 91 куреня ім. Д. Вітовського в Загвізді. Студент прав. Батько був рільником в Павелчі. Став священником. Монах. Не мав своєї сім’ї. Останні роки життя проживав з сестрою монахинею Ааною в рідному селі. Похований на сільському цвинтарі.

МАСЛЯК Микола син Миколи Масляка і Ганни Антоняк (16.11.1911, с. Бринь Галицького р-ну Івано-Франківської обл. — ??.06.1941, м. Станиславів) Пластун гуртка «Лис» 16 куреня ім. Короля Данила. Пластову присягу склав 17.03.1929. Навчався у школі ім. Шашкевича у Станиславові. Член ОУН від 1929 р., просвітянський організатор у рідному селі. Заарештований НКВД 21.04.1941 як військовик районного проводу ОУН. Загинув в ув’язненні в кінці червня 1941 р. під час тотального знищення політичних в’язнів на початку німецько-радянської війни.

ПРИПХАН (ЛІСЬКЕВИЧ, ГРИГОРАК) Марія Іванна донька Юрія Припхана і Стефанії Панчак (09.03.1913, с. Бринь, Галицького р-ну – 7.05.1989, м. Івано-Франківськ) Пластунка 12 куреня ім. Кн. Романової. Станиславівську гімназію «Рідна школа» закінчила в 1932 р. В 1938 р. вийшла заміж за пластуна Богдана Ліськевича, який був розстріляний як член ОУН в ув’язенні у 1941 р. В подружжя 25.04.1938 р. народився син Ярослав. За політичні мотиви вивезена з батьками та сином на спецпоселення до Сибіру, звідкіля повернулась в 1945 р. Згодом в 1955 р. вдруге вийшла заміж за Дмитра Григорака. В подружжя була донька (стала лікаркою) та син (став священиком).

Найбільшу увагу просвітяни приділяли молоді. Для фізичного й духовного розвитку бринських юнаків та дівчат створюються гуртки „Рідна школа", „Доріст", драматичний гурток, відкривається бібліотека. А задум усіх цих нововведень та безпосереднє втілення їх у життя належить Миколі Масляку і його однодумцям. У 1936 р. в селі відкрито дитячий садок, вихователькою в якому працювала Марія Добровольська.

У цей же період зростає і політична свідомість селян. У 30-х рр. у Брині було засновано осередок ОУН, до якого входили Микола Масляк, Теофіл Валаґа, Микола Кавінський та інші (понад 10 осіб). Його діяльність не припинялася ні в часи німецької окупації, ні в післявоєнні роки. У воєнний період члени цього осередку згрупувалися у боївки. Була створена також і дівоча група (керівник — підрайонна провідниця ОУН Розалія Антоняк), до якої належалb бринські дівчата: Розалія Рудницька, Варвара Гребенюк, Анна Антоняк (дочка Юрія), Розалія Багриновська, Меланія Ткачівська, Катерина Липецька, Анна Кавінська та сестри Анастасія й Анна Антоняк (дочки Василя), Текля Якимець. В їхні обов’язки входили збір інформації, забезпечення Бринь зв’язку між окремими боївками та постачання воякам одягу і провізії. Роботою осередку ОУН керував станичний Онуфрій Ткачівський («Корнієнко») та Дмитро Якимець («Черник»).

30 серпня 1938 року рішенням Станіславського воєводи діяльність читальні «Просвіта» в селі Бринь була офіційно заборонена, книги її бібліотеки – конфісковані.

Та недовго довелося втішатися польським окупантам своєю владою над Галичиною, через шість місяців вони одержали те, що заслужили.

1 вересня 1939 р. нападом на Польщу Німеччина розпочинає Другу світову війну і реалізовує разом з СРСР план горезвісного пакту Ріббентропа-Молотова щодо українських й інших земель, які захопила Польща в 1919 р.

Радянська окупація (1940–1941 рр.) СРСР після приєднання Галичини до УРСР забрав землю в колгосп, реквізував урожай, примусово мобілізував селян на роботи.

Після радянського анексування Галичини, 17 січня 1940 року Боднарівська гміна була ліквідована. Село Бринь включили до складу Галицького району новоствореної Станіславської (з 1962 року — Івано-Франківської) області. Було створено першу сільську раду. 22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних зборів Західної України, а 24 грудня – вибори до місцевих рад депутатів трудящих. Головою Бринської сільської ради було обрано Вінсковського Юрія Пантелеймоновича, секретарем – Гребенюка Петра Івановича. З липня 1941 року село підпорядковувалося нацистській адміністрації (Дистрикт Галичина у складі Генеральної губернії). Німецька влада тимчасово відновила Боднарівську гміну, куди знову увійшла Бринь.

Німецька окупація (1941–1944 рр.) Похмурого дощового ранку 22 червня 1941 року в небі над селом появилися літаки з чорними хрестами. Всім стало зрозуміло, що почалася війна з Німеччиною. Через пару днів оголошено мобілізацію і на війну мобілізували 22 жителі села. У перші дні війни у німецький полон потрапи 18 призовників, з яких Ковальчук Василь Олексійович та Ткачівський Онуфрій Степанович втекли з німецького полону, а 9 жителів села загинули. Решта військовополонених за клопотанням Українського крайового комітету восени 1941 року були випущені німцями додому. Дзундза Федір Іванович та Федак Михайло Іванович, двоє із мобілізованих загинули на фронтах німецько-радянської війни. Сивий Іван Миколайович, Ткачівський Петро Іванович, Федорів Федір Степанович, Богдан Іван Федорович, Богдан Федір Федорович, Дзундза Микола Іванович та Ткачівський Микола Степанович стали інвалідами.

Німці вступили у с. Бринь 1.07.1941р. Зразу після відступу Червоної армії на схід починає активну діяльність ОУН. У селі організовано станицю. Станичним став Ткачівський Онуфрій Степанович.

Зима 1940-1941 рр. була довгою і холодною, весна пізньою. Несприятливою була і осінь і через нестачу харчів настав голод. З огляду на ситуацію німецька влада хлібозаготівель не проводила. Становище селян було дуже важким, а під весну стало катастрофічним. Щоб урятувати дітей із бідніших сімей, їх вивезли на Поділля. В селі організували безплатну кухню для голодуючих, у якій один раз на день видавали півлітра ріденької юшки. 22 чоловіки і 12 жінок, одні під тиском влади, а інші під загрозою голодної смерті, виїхали на роботу до Німеччини, звідки передавали рідним невеличкі посилки з харчами. Та це не могло зарадити лихові. Не маючи коштів для закупівлі хліба, жителі Брині вимінювали його на Поділлі за цінні речі та одяг. Але дорога на Поділля була важкою й небезпечною. Німці ловили таких подорожніх, відбирали продукти, а людей нещадно били. Від голоду у Брині померло 10 осіб.

У 1942 р. вже було зібрано добрий урожай. Та в той же час німецька влада почала вимагати від селян високий контингент хліба, овочів, молока, м’яса і т.д. За невиконання поставок двоє місцевих жителів опинилися в німецькому концтаборі, де один із них, Михайло Цапʼюк, помер від голоду й важкої праці. Молодих хлопців забирали на так звану "службу батьківщині" й посилали на каторжні роботи в каменоломні у м. Сколе Львівської області, звідки їх визволяли загони УПА.

У 1943 р. бійці одного з таких загонів у відповідь на репресії, які чинили поляки над українцями в Підляшші, Холмщині та інших українських землях, що відійшли до Польщі, підпалили польські колонії у Брині. Після цього уцілілі колоністи виїхали на батьківщину.

Повоєнний радянський період (1944–1991 рр.) В офіційних документах записано, що радянські війська зайняли с. Бринь в 17 годині 26.07.1944 р. З їхнім приходом більша частина чоловічого населення Брині пішла у підпілля. В околицях села було обладнано понад 10 великих криївок (по 5-10 осіб у кожній). У навколишніх лісах та в самій Брині зосереджуються сотні УПА, провід ОУН та боївки СБ.

Восени 1944 р. започатковано планомірну кампанію, спрямовану на придушення повстанського руху в Галицькому районі, включаючи й с. Бринь. Село стало ареною боротьби між УПА та НКВС. Почалася ера облав, примусової здачі хліба, м’яса овочів, молока й інших продуктів. У результаті цих облав у літку 1944 року були спіймані Козолиз Михайло Іванович, Перепічка Степан Васильович, Дяченко Василь Петрович. Козолиза М.І. відправили на фронт, звідки він не повернувася. Перепічка С.В. втік з воєнкомату, а Дяченка В.П. відпустили з метою сексотства. Він сказав станичному, що підписав це для того, щоб його відпустили, але робити цього не буде і продовжував переховуватися від облавників. У селі часто розквартировувалися загони УПА та СБ. У СБ служили сільські хлопці: Гребенюк Василь Іванович, Багриновський Євстахій Васильович (Кучер), Богдан Микола Федорович, Савчук Степан Федорович. 12 жовтня 1944р. на теренах Станіславської області було проведено широкомасштабну облаву з використанням танків. У цій облаві брали участь працівники НКВД Галицького району, вони впізнали колишнього голову Бринської сільської ради Вінсковського Юрія Пантелеймоновича, який і при німцях був старостою села, і закололи його штиками. Того ж самого дня енкаведисти спіймали і відправили на фронт кількох бринських селян.

У грудні 1944 р. радянськими агентами в селі був вистежений та застрелений зв'язковий УПА Дмитро Кавінський. Силами НКВС 26 січня 1945 р. було здійснено добре сплановану операцію, в результаті якої на території Брині та прилеглих сіл Сапогова й Медині знищено повітову службу СБ. У нерівному бою через нестачу патронів загинули повітові провідники СБ "Орлик" і „Жук" та ще 15 вояків. Окрім цього, в той же день енкаведисти вбили секретаря сільради Юрка Ткачівського. Після розгрому збройних осередків радянська влада розгорнула репресії проти цивільної інфраструктури підпілля. В лютому 1945 р. заарештовано підрайонну провідницю юнацької організації ОУН Розалію Антоняк. Попри жорстокі катування у застінках, вона не зрадила побратимів і була засуджена радянським режимом до 15 років таборів. Восени 1945 року загинули сестра і брат Текля і Дмитро Якимці. Енкаведисти їх закопали в Галичі під горою без хреста чи якогось іншого знака поховання. У цей же період органи НКДБ застосували метод штучного поширення хвороб для послаблення підпілля повстанців. Через штучно засіяну епідемію черевного тифу в Брині загинуло ще 15 мирних жителів.

Після 1945 року характер національно-визвольної боротьби ОУН і УПА на території села Бринь зазнав суттєвих змін: повстанці перейшли від відкритих бойових зіткнень великих сотень до глибокого підпілля, партизанської тактики масових засідок та диверсійної діяльності. Попри колосальний тиск радянських спецслужб, ліси довкола села Бринь залишалися прихистком для вищого командного складу УПА.

7 квітня 1945 року в селі Бринь під час масштабного бою з підрозділами НКВС загинув видатний український військовий діяч — виконувач обов'язків командира Тактичного відтинку ТВ-23 «Магура» поручик Федір Королюс (псевдо «Колчак») разом із двома старшинами свого штабу. Вони поховані на сільському кладовищі. 10 березня 1946 р. HКВС викрило підпільну жіночу групу ОУН і засудило всіх її членів — 10 бринських дівчат та жінок на довготривалі строки ув’язнення. У середині 1946 р. від рук кримінальної групи загинув житель села, який повертався з роботи в Німеччині. Цією групою в Брині було пограбовано церкву і священника Михайла Возняка. Організація пограбувань церков теж була справою рук НКВД. Протягом 1946–1950 років повстанці створили розгалужену систему замаскованих підземних бункерів (схронів). Вони облаштовувалися як у лісових масивах, так і безпосередньо на території селянських садиб (під господарськими спорудами, колодязями) для ведення пропаганди та зимових стоянок. Економічним підґрунтям боротьби після 1945 року став зрив радянських планів із забирання приватної власності. Підпільники ОУН знищували заготовлений окупаційною владою хліб, здійснювали напади на новостворені радянські адміністрації та ліквідовували активістів, які примусово змушували селян вступати в артіль. Оскільки радянська влада конфісковувала врожаї, криївки навколо Брині часто використовувалися як продовольчі бази для порятунку місцевих жителів від голоду 1946–1947 років. В окремих групах сільських дворів були збудовані криївки для мешканців села: у дворі Масляка Миколи Миколайовича під берегом, неподалік хати Ткачівського Степана Миколайовича, у дворах: Саприги Кіндрата Миколайовича, Ткачівського Дмитра Івановича, Федоріва Федора Івановича, Масляка Федора Юрійовича, Масляка Прокопа Івановича та ін.. Великі криївки було збудовано для проводу ОУН, командування УПА, боївок СБ в урочищі Стінка, неподалік хати Ленюка М.Л. та навпроти хати Піруса Григорія Онуфрійовича. Були збудовані великі криївки в яру між урочищами Обори і Березина, неподалік хати Антоняка Петра Григоровича; в урочищі Заокіп, під Бабинською Підгорою, неподалік хати Матрони Синичак; у четвертому потоці, неподалік хати Андрусишина Михайла Юрійовича та інших місцях.

Підпільниками використовувалися для схову печери в лісі Підгора. На території села Бринь не була видана чи знайдена НКВД ні одна криївка.

Для остаточного придушення руху опору МДБ застосувало тактику повного випалювання підпілля. Наприкінці 1940-х та на початку 1950-х років десятки родин із села Бринь, які були запідозрені у зв'язках із підпіллям або забезпеченні повстанців продуктами й одягом, були депортовані до Сибіру та Казахстану. До 1947 р. повстанський рух було в основному придушено. 3 окремими підпільними боївками, допомагаючи їм, тримали зв’язок два бринські юнаки — Василь Кавінський та Микола Дяченко. Наприкінці 1946 р. НКВС напало на їх слід. М. Дяченка було вбито, а В. Кавінського заарештовано та засуджено на 25 років каторги.

Через тотальне виселення прихильників, каральні облави спецгруп та агентурне проникнення, організовані осередки ОУН-УПА на бринських теренах були остаточно ліквідовані на початку 1950-х років.

167 українських родин села Бринь, станом на 1939 рік, несли на своїх плечах тягар Другої світової війни і в тій чи іншій мірі причетні до визвольних змагань українського народу під проводом ОУН-УПА 1940-1950 рр. ХХ ст.

У 1949 р. в селі відновили колгосп і назвали його на честь 32-ї річниці Жовтня. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур і на розведенні великої рогатої худоби. Першим його головою був місцевий житель Дмитро Антоняк. Із 1949 по 1989 рр. у цьому господарстві змінилося 16 керівників, серед яких найкращими діловими та організаторськими якостями відзначалися уродженці Брині Петро Ткачівський та Іван Кавінський. П. Ткачівський провів до селянських осель водогін із високоякісною питною водою, побудував колгоспні майстерні, придбав багато техніки, а І. Кавінський електрифікував село, провів воду на тваринницьку ферму.

На той час у Брині діяла Асоціація сільськогосподарських кооперативів (АСК) „Незалежність" голова П,В.Тимків. За роки його головування в селі побудовано майстерня тракторної бригади, зерноочисний склад і прекрасний адмінбудинок, де розташовані всі установи села, спроектований ним особисто. При його сприянні проводилося прокладання підвідного газопроводу Вікторів – Бринь та газифікація сіл Сапогова та Брині. У 1995 році на базі колгоспних майстерень в селі з ініціативи і під керівництвом голови ради директорів холдингової компанії «Крок» ЛТД пана Табахарнюка Мирослава Олександровича засновано ЗАТ «Крок-Агро», яке було міні-заводом з виробництва м’ясних продуктів. Першим директором та будівничим заводу був Григорій Самуїлович Ліберман.

У 1986 р. в селі збудували нове велике двоповерхове шкільне приміщення, де навчалися діти сіл Брині й Сапогова. Навчальний заклад носив назву Бринська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. У 1988 р. в селі розгортається національно-патріотичний рух, починає відроджуватися громадське життя: створюються осередки Руху та Союзу українок. Національний прапор України підняв у жовтні 1988 р. голова осередку Руху Василь Цап'юк та Ярослав Дзундза.

Для потреб жителів працювали фельдшерсько-акушерський пункт, дві крамниці, бібліотека, Народний дім.

Село багато пережило: і період польської колонізації мазурів-осадників, і сваволю сталінських репресій, і важкій час німецької окупації, і колективізацію, і втрати у ІІ світовій війні, і голодомор, і голодний 1947 рік, і «велику радість» будівництва «світлого майбутнього». Та роки безправ’я минули, і мешканці села, як і весь народ, дочекалися дня творення нової Незалежної України.

Незалежна Україна (з 1991 р.) Бринь входив до складу Галицького району, а після адміністративної реформи 2020 р. — до Івано-Франківського району та Галицької міської ради.

Після відновлення Незалежності голови сільської ради обиралися жителями села на демократичних виборах:

• Богусевич Марія Миколаївна — очолювала Бринську сільську раду з 1985 по 2014 рр. протягом кількох каденцій. До 25 жовтня 1995 року село Сапогів входило до Бринської сільської ради.За часів її керівництва у селі побудована нова школа та реконструйовано приміщення дитячого садка. У 1998 році, вперше у Галицькому районі, проведена газифікація сільських осель фірмою ВП «Прикарпатгазсервіс», яку очолював Я.С.Швед. Довжина газопроводу становила 10 км. 22 березня 2000 році рішенням дванадцятої сесії третього демократичного скликання було відведено земельну ділянку в постійне користування церковній громаді села для будівництва церкви святих Апостолів Петра і Павла. У 2004 році в адмінбудинку запрацював навчальний комп’ютерний центр. У 2006 році побудовано 1 км водопроводу по вул.Нова і вул.Надрічна. Створено КП «Місюк» директором якого був призначений Іван Михайлович Мисів. У 2011 прокладено 1,5 км асфальтної дороги по вул. Шевченка і вул.Нова.

• Дзундза Ярослав Степанович — обраний сільським головою у 2014 році, переобраний на місцевих виборах 2015 року. Керував громадою до кінця 2020 року, займався питаннями інфраструктури, ремонту доріг та життєдіяльності села Бринь. У 2015 році побудовано 300 м водопроводу по вул.Галицькій.

До 2020 року Бринь залишалася центром Бринської сільської ради Галицького району. Внаслідок загальнодержавної адміністративної реформи Галицький район було ліквідовано. Село увійшло до складу Галицької міської громади Івано-Франківського району. На базі колишньої сільради утворено Бринський старостинський округ з центром у селі Бринь.

У 2020 році посаду голови замінив староста села:

• Богусевич Марія Миколаївна — повернулася до керівництва селом, але вже у статусі старости Бринського старостинського округу. У 2024 році проведено капітальний ремонт системи опалення та водопостачання гімназії села. У 2025 році, за участі громади села, проведено капітальний ремонт водогону і задіяна друга водонапірна башта. КП «Місюк» в даний час займається постачанням води жителям села, директором є М.П.Пірус. Станом на сьогодні староста офіційно представляє інтереси жителів сіл Бринь у Галицькій міській раді.

Сьогодні село Бринь є невід’ємною частиною Галицької громади, зберігаючи свою історичну спадщину, духовні цінності та активне громадське життя. Село є центром однойменного старостинського округу, що відображає завершальний етап децентралізації в Україні.

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 40 жителя села служили в ЗСУ. З яких 3 зниклі безвісти та 6 загинули. На даний час 23 воїна перебувають на службі в ЗСУ.

Релігійне та культурне життя

Духовні пам’ятки

• Церква Діви Марії (1680, дерев’яна) — перша відома святиня, згадана в документах Львівської єпархії.

• Церква Перенесення мощів Святого Миколая (1863) — нова дерев’яна церква, куди перенесли іконостас зі старої.

• Храм святих апостолів Петра і Павла (2000 - 2009) — сучасний мурований храм, духовний центр громади.

Перша відома церква в селі Бринь була дерев’яною і згадується у церковних документах Львівської єпархії ще у 1680 році. Це була церква Діви Марії, яка стояла приблизно неподалік місця, де й теперішній храм.

• XVIII ст. (1783 р.) — дерев’яна церква позначена на карті, що підтверджує її існування.

Відомості про місце розташування церкви Діви Марії дає нам карта з архіву міста Львова. У 1980 році у селі працювала науково-етнографічна експедиція, керівник якої подарував школі копію карти. В ній, в масштабі, було вказано всі параметри, назву і рік побудови церкви. З часом частину карти було втрачено, а фрагмент, який зберігся, був використаний при будівництві каплиці місцевим архітектором.

Церква була дерев’яна, побудована 1741 році. Чіткої інформації, що з нею сталося краєзнавці не надають. Іконостас та запрестольний образ Діви Марії був перенесений до нової церкви, побудованої у 1863 році. Цей образ був дуже шанований і його відкривали тільки на великі свята для почитання вірних.

З метою відновлення пам’яті церкви Діви Марії, 01 жовтня 2024 року, у свято Покрови Пресвятої Богородиці, в День захисників та захисниць України, була відкрита каплиця. В ній, завдяки людям з великим серцем, встановлено копію образу Діви Марії. Таким чином він повернувся на своє історичне місце.

• 1863 рік — збудовано нову дерев’яну церкву Перенесення мощів Святого Миколая. До неї перенесли іконостас та запрестольний образ Богородиці зі старої святині. До 1929 року була філією парафіяльної церкви в сусідньому Сапогові. Дерев’яна дзвіниця збереглася на захід від неї. Селяни бажали купити один великий дзвін – так громада й ухвалила. У 1928 році до дзвіниці помістили дзвін на ім’я «Юрій». Дзвін був відлитий у Калуші. Він мав чудовий вигляд і звук, такого дзвона не було на всю округу, та й до тепер він скликає на богослужіння селян. На дзвоні дуже вдало зображено Божу Матір з маленьким Ісусом на руках, а з другого – такої ж величини Розп’яття Ісуса Христа. На дзвоні вибито надпис: «Жертвував на хвалу Божу Юрко Касько і жена Текля. Брінь 1928». У час Другої світової війни німці теж забирали дзвони, але село віддало їм старенький дзвоник, а новий заховали – закопали на цвинтарі.

• 1980 ті роки — проведено ремонт бані та інтер’єру, виконано нові розписи. Храм розписував художник Йосип Іваночко. Ремонтні роботи проводили під керівництвом старшого брата Олекси Піруса та касира Ганни Ковальчук. Тоді стіни в інтер’єрі церкви оббили деревостружковими плитами і виконали нові розписи. Вівтарем орієнтована до південного заходу.

Храмовий празник історично пов’язаний із днем святого Димитрія 26 жовтня.

Парохи храму: о.Ярослав Підлуський, о.Василь Путера.

о. Михайло Возняк парох сіл Бринь і Сапогів (1887 – 1954).

о. Петро Ткачівський – парох села Бринь (1908-1973) з рідною сестрою Альфонсою (1910 – 1966)

Делегація парафіян села Великі Дідушичі, де довголітнім парохом з 1873 по 1911 був о.Йосип Нижанківський.

• 12 липня 2000 року — відбулося освячення хреста під будівництво нового храму святих апостолів Петра і Павла.

Чин освячення хреста здійснили:

• декан Галицький о.В.Завірач;
• уроженець села о.З.Касько;
• адміністратор парафії о.Р.Іванів.

Храм спроєктував архітектор Ігор Крет. Організаційну роботу з будівництва храму проводила голова села Марія Богусевич. Будували церкву власними силами жителі села під орудую Юрія Антоняка, при постійній допомозі Василя Івановича Будівського з онуками, Петра Степановича Кавінського, Івана Михайловича Мисіва, Василя Мироновича Рудніцького, Миколи Олексійовича Ткачівського. Розписали храм художники Львівської художньої академії під керівництвом Віктора Острозького. Престіл подарував церкві о.Зеновій Касько з сім’єю, чашу Володимир Касько. Значну суму пожертвували діаспора УГКЦ із США та о.Василь Путера, сім’я Андрія та Ганни Гребенюк, сім’я Івана Гінчака, сім’я Миколи Масляка, сім’я Оксани Припхан.

08 січня 2009 року Архиєрей Івано-Франківської єпархії Преосвященний Владика Володимир Війтишин освятив храм. Божественну літургію супроводжував новостворений церковний хор під керівництвом Марії Попович.

Храмовий празник відзначається на свято Верховних Апостолів Петра і Павла 29 червня.

Парохи храму: о. Роман Іванів з 2000 р по 2020 р.; о. Михайло Дацишин з 2020 р. по даний час.

Меморіали та пам’ятні знаки

У Брині є кілька важливих пам’яток та меморіальних місць, які формують духовну й історичну пам’ять громади:

• «Меморіал Героїв – Земляків» у центрі села.

Це пам'ятний комплекс, який поєднує центральний козацький хрест та інформаційні стели. На них зафіксовані імена полеглих захисників із громади, згруповані за історичними періодами з 1918 року по даний час. Цей простір розроблено для гідного вшанування пам'яті місцевих воїнів, демонстрації неперервності боротьби за незалежність України та проведення офіційних меморіальних заходів.

На цій стелі — 93 прізвища.

Серед них:

• 1 — загинув під Крутами,
• 17 — січових стрільців,
• 17 — воїнів Другої світової війни,
• 52 — воїни УПА,
• 6 — герої сучасної російсько-української війни.

• Пам’ятні хрести та знаки — встановлені на честь захисників України.

Федір Королюс («Колчак») — хорунжий УПА, уродженець села Жовнівка (Тернопільщина), який загинув 7 квітня 1945 року в бою з НКВС у селі Бринь. Він був в.о. командира тактичного відтинку ТВ 23 «Магура» і належав до активних діячів ОУН та УПА. Він та двоє його побратимів поховані на сільському кладовищі.

• Каплиця Св. Димитрія – збудована в 1995 році в честь п’ятої річниці проголошення Незалежності України. Архітектор Юрій Антоняк.

• Місце з’яви Богородиці — стало своєрідним духовним меморіалом, куди приїжджали тисячі прочан.

• Стара липа на подвір'ї школи, де 07 липня 2007 було зафіксовано «чудо» появи лику Діви Марії (після влучання блискавки).

У селі Бринь Галицького району Івано-Франківської області на столітній липі з’явився образ Божої Матері. Як повідомили кореспонденту УНІАН очевидці події, «образ Богородиці з’явився на оголеному стовбурі старого дерева». Декому навіть вдалося сфотографувати його. Селяни стверджують, що образ Богородиці подібний до статуї, яка колись стояла у спеціальній ніші, зробленій у фасадній стіні школи. На початку 40х років XX сторіччя статую зняли, а нішу замурували.

У час з’яви нішу було відкрито і встановлено скульптуру Богородиці.

• ​​​​​​​07 липня 2009 року, у день Різдва Івана Хрестителя було освячено каплицю. Чин освячення здійснив Владика-емерит Софрон Мудрий. Під час Архієрейської Служби Божої було проведено чин рукоположення в пресвітери жителя штату Огайо США Михайла Кулика. Капличка побудована за кошти паломників та місцевих жителів.

​​​​​​​

• 10 вересня 2009 року відбулося відкриття джерела, відновленого місцевою громадою за підтримки програми розвитку ООН в Україні та ТМ «BONAQUA» в рамках проекту «Кожна краплина має значення»

Культурно-освітнє життя

Культурно освітнє життя села Бринь у XIX–XX ст. розвивалося навколо кількох ключових осередків:

• Парафіяльна школа (1858 р.) — перший заклад освіти, що дав дітям початкові знання й катехизм.
• Читальня «Просвіти» (1924 р.) — організована як культурний осередок, де діяли бібліотека, гуртки самоосвіти, театральні вистави, співочі ансамблі.
• Кооперативи та молочарня (1928 р.) — поєднували економічну діяльність із культурним вихованням, адже при них діяли гуртки й товариства.

В історичних документах про парафіяльну школу с. Бринь вперше згадано в 1858. Приблизно в 1870-х роках відкрили народну школу. У 1906 Бринська школа стала навчальним закладом з викладанням українською мовою. Розквіту вона набула у 1910, коли директором і вчителем став Юрій Припхан, щирий патріот України.

18 серпня 1924 р. організували читальню «Просвіти», а в 1928 р. збудували приміщення, у якому зосереджували роботу товариств, спілок, молочарні, дитсадка. Проти цього польська влада кинула всі сили, станіславський воєвода 30.08.38 заборонив діяльність читальні товариства «Просвіта» в селі.

Після звільнення польською владою в 1930 році з цієї посади і заслання в корінну Польщу Юрія Припхана директорами Бринської школи працювали:

Фрик Олексій Прокопович, Онишко Михайло Михайлович, Яричківський, Григорович Володимир Петрович, Зінківський Михайло Михайлович, Ткачівський Ярослав Миколайович, Ткачівський Степан Миколайович, Фрик Олександр Прокопович

1950 — школа стала 7-річною, а через деякий час — 8-річною.

• Нова двоповерхова школа у Брині побудована 1986 року. В цей час директором школи був Ткачівський Степан Миколайович. Він перебував на посаді з 1985 по 2015 рр.

Відкриття школи 1986 р.

У 2000 році до 145-річчя з дня заснування школи с. Бринь на фасаді школи було встановлено меморіальний барельєф колишньому вчителеві та директору Юрію Припхану (1884-1942рр.)

​​​​​​​

З 2015 по 2021 роки директором Бринської ЗОШ І-ІІ ступенів була Мочічук Галина Миколаївна.

За даними ІСУО (Інформаційна система управління освітою), школу в селі Бринь перейменовано на Бринська гімназія Галицької міської ради Івано-Франківської області.

Точна дата перейменування пов'язана з процесами децентралізації та створенням Галицької територіальної громади (орієнтовно 2020-2021 роки).

З 2021року директором Бринської гімназії є Баран Оксана Ярославівна.

14 червня 2023 р. на фасаді Бринської гімназії відбулося відкриття меморіальної дошки Герою України Ткачівському Василю Ярославовичу, який героїчно загинув 05 лютого 2023 р. в м.Бахмут.

• В далекому 1988 році у приміщенні колишньої школи вперше гостинно відкрив свої двері дитячий садок, який має казкову і теплу назву «Сонечко». Протягом багатьох років щаслива дітвора переступає цей поріг. Завідуючими садочка працювали: Антоняк Євгенія Михайлівна, Левкович Галина Іванівна та Баран Оксана Ярославівна. Зараз він працює, як дошкільний підрозділ Бринської гімназії.

​​​​​​​

• Бібліотека-філія у селі Бринь була заснована у 1947 році.

Найперша публічна книгозбірня в селі Бринь з'явилася ще задовго до офіційного заснування радянської бібліотеки-філії і діяла як читальня товариства «Просвіта». Місцеві селяни організували першу читальню 18 серпня 1924 року задля протидії ополячення та піднесення національної свідомості. Спочатку читальня не мала власного приміщення, але вже у 1928 році жителі села власними силами збудували спеціальну будівлю. Цей будинок став головним культурно-громадським осередком Брині. Окрім самої читальні з книжками, там зосереджувалися патріотичні товариства, кооперативні спілки, місцева молочарня та навіть дитячий садок. Діяльність цієї першої української книгозбірні була насильно припинена 30 серпня 1938 року, коли станіславський воєвода польської влади офіційно заборонив роботу «Просвіти» в селі. Уже після Другої світової війни, у 1947 році, радянська влада відкрила державну бібліотеку в будинку сільради, яка стала наступницею книжкових традицій села. Бібліотека виступає важливим культурним осередком, де мешканці можуть отримати доступ до літератури та долучитися до заходів громади. Посаду завідувачки бібліотеки довгий час очолювала Антоняк Ганна Дмитрівна. А з 1985 року цю посаду обіймає Мисів Оксана Федорівна.

Приміщення старого клубу було в читальні «Просвіта», а його новий будинок зводили в 1959-1960 роках. Бринський клуб функціонує, як центр культурного життя села. Заклад входить до структури відділу культури Галицької міської ради. Клуб є місцем проведення культурної діяльності та дозвілля мешканців. Тут проводяться святкові концерти, молодіжні вечори за участю активістів і молоді села. Культурне життя села було пов’язане з народними традиціями, святами, обрядами та щоденною працею. Важливе місце займали календарні свята, зокрема релігійні, які об’єднували громаду. Завідує сільським клубом Пашкевич Оксана Миколаївна.

Відомі люди — уродженці села:

– Масляк Микола Миколайович (1911-1941) — культурно-освітній діяч села, член ОУН (з 1929 р.), районний провідник ОУН (з 1939 р.). З 1930 до 1941 р. був організатором громадського життя Брині. Завдяки йому в селі втратило свої позиції москвофільство, зросла національно-патріотична свідомість селян. Загинув у катівні НКВС.

– Ткачівський Василь Васильович (нар. в 1961 р.) — викладач іноземної мови Карпатського університету ім. В. Стефаника, кандидат філологічних наук. Разом з дружиною видав навчально-методичний посібник для студентів-германістів «Диктант з новим німецьким прописом», етимологічний збірник «Українські фразеологізми латинського походження» та ін.. Дружина Ткачівська Марія Романівна член Спілки письменників України, лауреат багатьох премій, викладач іноземної мови.

– о.Зіновій Касько (1960-2025) – уродженець села Бринь. У 1990-х роках майбутній душпастир почав цікавитися малярством. Він виконував замовлення від церковних громад та приватних осіб. Найбільші з них — розпис храму Воздвиження Хреста Господнього у с. Перлівці, а також храму святого Архистратига Михаїла селі Нові Скоморохи.

Крім того, священник брав участь у виготовленні іконостасу для новозбудованої церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці с. Боднарів Калуського району. Одночасно з працею над іконостасом, за дорученням пароха о. Ярослава Підлуського, став регентом парафіяльного хору.

У 1992 році вступив до Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту. У цей період о. Зіновій був автором проєкту і керівником будівництва каплички на честь святого Юрія у одній із військових частин.

У 1996 році був призначений адміністратором парафії св. Архистратига Михаїла с. Середній Угринів. У 1997 році обійняв уряд адміністратора парафії св. Миколая с. Павлівка, а у 2001 році став адміністратором парафії Покрови Божої Матері с. Радча.

У 2009 році Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин іменував священника адміністратором парафії с. Угринів, Лисецького протопресвітеріату.

Наступного року Митрополит Івано-Франківський іменував о. Зіновія парохом парафії Покрови Матері Божої с. Радча, яка стала останнім місцем його служіння.

Крім того, священнослужитель у минулому виконував уряд голови Катехитичної комісії та Комісії сакрального мистецтва Івано-Франківської Єпархії УГКЦ.

За активне та плідне душпастирське служіння о. Зіновій був нагороджений золотим хрестом у 1996 році, золотим хрестом з прикрасами у 1999 році, а також у 2006 році високою церковною нагородою — мітрою.

Архітектор каплиці на честь з’яви Пресвятої Богородиці в селі Бринь, яку освятили 07 липня 2009 року.

– Зіновій Бойчук (1957–2019) — відомий прикарпатський краєзнавець, журналіст, письменник і громадський діяч, уродженець села Бринь.

Він понад 20 років досліджував життя та творчість поета й публіциста Марка Боєслава (Михайла Дяченка) та залишив кілька історико-краєзнавчих книжок.

Автор 4 історико-краєзнавчих видань, серед них: «У серці мали те, що не вмирає» (2005).

Завдяки наполегливій праці Зіновія Бойчука було знято документальний фільм про Марка Боєслава (Михайла Дяченка). Бойчук зібрав архівні матеріали, віднайшов документи та свідчення, які стали основою для сценарію й зйомок.

Його праці стали важливим внеском у збереження пам’яті про діячів українського визвольного руху.

Федір Королюс («Колчак») — хорунжий УПА, уродженець села Жовнівка (Тернопільщина), який загинув 7 квітня 1945 року в бою з НКВС у селі Бринь. Зіновій Бойчук у своїх працях докладно описав життєвий шлях Королюса, його навчання у старшинських школах УПА, участь у визвольному русі та загибель у селі Бринь 7 квітня 1945 року. Він відновив пам’ять про нього в історичному та духовному вимірі, показавши, що це був символ молодої інтелігенції, яка віддала життя за свободу України. Завдяки його дослідженням і громадській діяльності у селі Бринь було споруджено могилу пам’ятник Федору Королюсу.

– Петро Масляк (1929-2016) - український поет, публіцист, науковець і громадський діяч. Він почав писати вірші ще малим хлопчиком, коли потрапив під «ковпак» КГБ, спалив усе написане. Події Горбачовської «перебудови» дали надію на здійснення мрій дитинства: створює свою першу збірку поезій «Не зрадь і не забудь» (2002р.) поряд з цим видав нарис історії рідного села Бринь під назвою «Село край забутого шляху». Він відомий як автор численних збірок поезії, публіцистичних статей та досліджень, а також як активний учасник культурного й громадського життя.

Його творчість часто поєднує патріотичні мотиви з філософськими роздумами про долю України та світу. Як науковець і публіцист, Масляк досліджував геополітику, глобальні процеси та місце України в них. Поезія Масляка має виразний духовний і національний характер, у ній відчувається прагнення до збереження української ідентичності та пошуку сенсу в історії й сучасності.

Збірка Петра Масляка «Село край забутого шляху» — це поетичний образ українського села, яке опинилося на межі часу й пам’яті. У ній звучить туга за втраченими традиціями, але й світлий заклик до відродження духовності та національної свідомості.

– Книга «Пісенна криниця роду Галич-Бринь» 2023р. Це унікальне видання є справжньою скарбницею народної пісенної спадщини нашого краю, у якій зібрані пісні, що передаються з покоління в покоління та зберігають духовну пам’ять роду і традиції галицької землі. Вони записані з голосу Анастасії Самочко, жительки села Бринь, упорядником книги є Любов Литвинчук. Книга прекрасного дизайну Олени Рубановської. Сюди увійшли 139 різножанрових пісень. В оформленні використані вишивки бринської вишивальниці Марії Будівської.

Цю книгу присвячено 1125 річниці письмової згадки Галича і символічно, що вона вийшла в цей час.

– Художник Багриновський Євстахій Васильович (1920-2005)

Коли ти прилучаєшся до божественного світу картин Євстахія Багриновського, то починаєш усвідомлювати справжню магію мистецтва. Людина всі молоді довоєнні роки гірко працювала в полі, а потім на залізниці у Ворохті, щоб мати кусень хліба. Але коли розпочалися визвольні змагання українського народу він взяв до рук зброю і став до боротьби з ворогом. Вояка УПА заарештували і відправили на багаторічне ув’язнення до Сибіру. Роки боротьби і мук у неволі зробили своє: на все життя Євстахій був позбавлений здатності пересуватися ногами. Про яке мистецтво можна говорити, якщо людина потрапила в такі жорстокі умови життя. Але найдосконаліше Боже творіння – людина – якраз здатна виявити найвищі прояви духу.

Євстахій Багриновський почав малювати. Переважно художник робив копії ікон і безкоштовно дарував їх землякам. Найдосконалішими є натюрморти, в яких митець виражає свою закоханість Божим світом. Він не просто виражав у художній праці внутрішню потребу творити, у нього був той Божий дар, якого не мають навіть митці з академічною освітою. Словом, якби ця людина жила і творила за інших історичних умов, то Україна мала б самобутнього живописця. І все ж, дякувати Богу, що хоча б пізно, але ім’я Євстахія Багриновського повертається до безсмертного літопису вітчизняного малярства.

– Ніщо так не об’єднує людей, як біда. У нас вона на всіх одна… Війна. «Наближаємо перемогу разом» - саме з такою думкою сільська староста Марія Миколаївна Богусевич об’єднала односельчан. У приміщенні адмінбудинку з грудня 2022 року виплітаються маскувальні сітки. За час повномасштабного вторгнення сплетено понад чотириста сіток для солдатів на передову.

– В нашому селі працює акція «Допоможи пораненому». Волонтер Ярослав Степанович Дзундза возить все необхідне для наших поранених захисників, які перебувають на лікуванні у госпіталі міста Івано-Франківськ. Це і засоби гігієни, кулінарні вироби, вода, фрукти. Жителі села ліплять вареники, випікають смаколики, збирають кошти на озброєння, на автомобілі, прилади, апарати та інші технічні засоби, якими оснащуються Збройні Сили України.

За сприянням волонтерів з закордону та жителів села передає для військових медикаменти, інвалідні коляски з електроприводом, генератори, тепловізори, старлінк, військове спорядження. Для дитячого будинку «Янгелятко», будинку пристарілих в смт Яблунів, Косівського р-н, сімей ВПО та малозабезпеченим сім’ям з деокупованих територій Херсона, Харкова, Сум, Миколаєва, Чернігова, Одеси, Києва одяг, засоби гігієни, постільна білизна, продукти харчування, інвалідні та дитячі коляски.