Село Німшин підпорядковане Демешківському старостинському округу Галицької міської ради. Розташоване на лівому березі Дністра, за 11 км на північний захід від Галича. Поділяється на 3 частини: Гора, Долина, Середина. Через населений пункт проходить автошлях Галич- Букачівці. В даний час чисельність населення села становить 406 чоловіка.
Типові прізвища місцевих жителів: Білоус, Могилевич, Сисак, Цибух, Шпирка, Ярема.
Історичні відомості про склад населення с. Німшин: у 1858 р. в селі було 346 жителів, у 1926-1927 рр.-724 жителі, у 1931-1932 рр. - 749 греко-католиків, 21 поляк, 10 євреїв, у 1934 році - 874 жителі (830 українців, 24 поляки, 20 євреїв), у 1938р.- 850 жителів (803 греко-католиків, 33 римо-католики). Існує декілька версій щодо походження назви села. Легенда розповідає, що в давнину через цю територію пролягало старе, вже висохле річище Дністра, густо поросле очеретом та осокою, яке називалося «Німшинище». Місцевість була безлюдна і понура, природа навкруги німувала, лише вітер шелестів очеретом. Тому люди назвали цю долину, а згодом і засноване тут поселення Німшином. Деякі дослідники виводять найменування села від давньоруського чоловічого імені Німша.
За переказами старожилів, колись Дністер, змінивши після повені своє русло, розділив первісний Німшин на дві частини, одна з яких дала початок новому селу- Перлівцям. Доказом цього є те, що Німшинська церква ще й зараз розташована на околиці населеного пункту, ближче до ріки, а отже, й до Перлівців.
У часи татарських набігів Німшин неодноразово зазнавав спустошень. Найтяжчі наслідки для нього мали напади 1620 та 1624 рр.. Під час останнього, очолюваного сином хана Кантемира, більшість селянських хат згоріла, чимало місцевих жителів було забрано в ясир.
У 1810 р. збудовано Німшинську церкву. Вона згадується в 1895-1914рр., 1931-1932рр. у Шематизмі Львівської єпархії під титулом Святої Трійці (Богоявлення Господнього). Даний храм мав титул Івана Хреститиля.
У 1858-1914рр. найбільша майнова посілість у Німшині належала отцям-кармелітам, кляштор (монастир) яких знаходився у Більшівцях. У1926-1927рр. найбільшим землевласником був Вайсс Нат. «Книга адресова» повідомляє, що на той час у селі працювали коваль В. Кремінський, муляр М. Білоус, столяр С. Шпирка і три шевці: С. Ящук, Ф. Шпирка та В. Білоус.
За часів радянської влади у 1940р. в с. Німшин була створена сільрада, яку очолив безпартійний селянин Онуфрій Ящук. З 1953р. населений пункт перейшов у підпорядкування Демешківської сільської ради.
02 липня 1941р. Німшин був окупований військами гітлерівської Німеччини. Звільнили село 25 липня 1944р..
У післявоєнний період школи в Німшині довгий час не було, діти здобували освіту в навчальному закладі с. Придністров’я. Лише в 1954р. у приміщенні парохіального будинку відкрили 7-річну школу, директором якої став Михайло Михашула (1954-1983рр.). Свою педагогічну діяльність М.Михашула розпочав у с. Німшині в 1942 р..
З документа Окружної шкільної ради від 23 лютого 1942 року м. Станіслав дізнаємося про перевід вчителя Михайла Михащули 1 березня 1942 р. з української народної школи с. Черче Рогатинського району в українську народну школу в с. Німшин Галицького району. У зв’язку з новим регулюван-ням складу українських народних шкіл в окрузі Станіславі початкова школа існувала у приватному будинку.
У листопаді 1963 р. під час чергового розгулу войов¬ничого атеїзму виконком Галицької районної ради вирішив зняти з реєстрації німшинську релігійну громаду, а церковне приміщення розібрати як аварійне. Однак місцевим жителям вдалося врятувати храм від знищення. Зруйновано було лише дзвіницю. Тільки з початком демократичних перетворень в країні, церкву відреставрували і заново освятили. Дерев’яна церква продовжувала служити німшинській громаді, та час бере своє, тож вирішили місцеві жителі спорудити новий храм, який було відкрито на свято Успіння Пресвятої Богородиці 28 серпня 2010 року. Місце обрав головний архітектор району С. Дяків. До будівництва церкви долучились о. М. Рошко, В. Крук, Г. Івасишин, М. Романів - директор Бурштинської ТЕС. Активно допомагали депутати районної ради: В. Костишин, М. Бартків. Чимало зусиль і праці до спорудження храму доклали і і мешканці села: Люба Гринів, Мирослава Заремба. Степан Мурафа, Григорій Гусак, Богдан Дяків, колишній голова сільської ради Дмитро Романюк та теперішній староста округу Зіновій Цибух. Обряд освячення храму здійснив архієрей Івано-Франківської єпархії УГКЦ Кир Володимир Війтишин. В даний час у церкві відправляє Богослужіння о. Павло Перекліта.
Невеличке дане село є колискою самобутніх народних талантів. У повоєнні роки в селі проживали народні музики : С. Николин, барабанщик М. Шпирка, цимбаліст М. Білоус, які були відомі на весь район. Поетеса, директор Будинку культури (1980-2010 рр.) Галина Симчич стала призером обласного фестивалю гумору й сатири у м. Тлумач, а через рік- переможцем конкурсу «Гуморина-93». Прославив рідне село й сімейний ансамбль Дубельовських (мама Романія Сильвестрівна із синами Романом та Ігорем), що був учасником XIII-го фестивалю української культури «Стоп-93».
Зараз у селі функціонують початкова школа, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько – акушерський пункт, крамниці. У 2013 році, на свято Покрови, відкрито світлицю, у приміщенні Будинку культури по вулиці Миру, де зберігаються етнографічні експонати XVIII-XXст.. Жителі села, небайдужі до культури, звичаїв та традицій свого народу, зібрали цікаві предмети побуту. Цим займалися: директор Будинку культури (2010-2015рр.) Романія Дубельовська, бібліотекар Лідія Шекета, тодішній художній керівник Марія Орнат.
В експозиції представлені вишиті і мальовані образи, вишиті рушники, лляні скатертини, простирадла на ліжко, килими, подушки, вишиті портрети Т.Г. Шевченка, картини, доріжки, українське національне вбрання, старовинні бамбетлі, які були подаровані місцевими жителями для світлиці.
Село поділене на дві частини: Німшин Долинський та Німшин Горинський.
Задільниця - це край села, який розділяє озеро і село зі сходу.
Зацерква - частина села, розміщена за церквою.
Залуг - південно-західна частина села, за якою знаходиться луг, пасовище. За переказами старожилів, тут існувала криївка вояків УПА.
Задоріжок знаходиться внизу села, на південь від центральної дороги.
Також існує хутір Широке, віддалений від села, кругом нього-поля (люди мали широкий простір для ведення селянського господарства).
