Коротка історична довідка про село Сокіл
Село Сокіл входить до складу Комарівського старостинського округу Галицької ТГ. Назва села, на перший погляд, «прозора» і зрозуміла: сокіл – це хижий птах, якого використовували на полюваннях. Існує навіть легенда про те, що галицькі князі часто виїжджали сюди на соколині лови. Однак, це не єдина версія про походження даного топоніма. Й. Пеленський , а вслід за ним Л. Чачковський та Я. Хмілевський вважали, що наймення цьому населеному пункту дав монастир, який знаходився на високому скелястому березі над р. Лімницею. Дослідники з цього приводу писали: «Монастир, побудований на скалі (Сколі), називався Скольський, відтак назву перекручено на Сокольський. Від того названо пізніше оселю Сокіл. Монастирські будинки стояли на вершку скали там, де сьогодні є цвинтар». Більшість історичних джерел засвідчують, що село виникло в результаті осідання на монастирських землях вільних селян, які стали в майбутньому підданими чернечої обителі.
Археологічні дослідження встановили, що місце, де у ХV ст. виросло монастирське селище, було обжите ще у прадавні часи. Зокрема, тут існували палеолітичні (15—11 тис. р. до н.е.) та мезолітичні (11-7 тис. р. до н.е.) стоянки, поселення представників культур лінійно-стрічкової кераміки та трипільської. Зафіксовано також декілька сотень фрагментів давньоруської кераміки (ХІ-ХІІ ст.). Місцеві краєзнавці стверджують, що в часи Галицько-Волинської держави поселення на терені Сокола охороняло південно-західні околиці княжої столиці. Визначаючи захисні рубежі давнього Галича, експедиція інституту «Укрзахідпроектреставрація» у 1995 році виявила в Соколі складну в’їзну браму, що відома під назвою Соляної (через неї вів соляний шлях). Брама складалася із двох веж. Східна мала вигляд острогу діаметром 35 м, що прикривався великим захабом трикутної форми. Західна вежа була захищена прямокутним захабом.
Перші згадки про село в історичних джерелах пов’язані з монастирем. Судовий акт від 28 листопада 1435 року повідомляє, що власник Комарова Ходко Головенчич подав позов на сокільського ігумена. В інших документах зазначалося, що між комарівськими дідичами і духовними особами із Крилоса й Сокола здавна точилися суперечки через самовільний переділ останніми границь межуючих маєтностей. У 1447 р. священик із Блюдників Василь скаржився в суді на сокільського настоятеля Антона, який незаконно заволодів частиною землі, що належала блюдницькій церкві. Акти 1451-1452рр. розповідають про тривале процесування між галицьким війтом – Іваном із Блюдників та вже згаданим ігуменом. Суд зобов’язав настоятеля виплатити Іванові 6 гривень за його колишніх підданих Кабую та Гринця з Темерівців. Названі джерела засвідчують, що монастир володів значними земельними угіддями, які обробляли селяни-кріпаки. Отже, у XV ст. вже мала існувати невеличка осада підданих чернечої обителі, котру й ототожнюємо із Соколом.
У 2-й пол. ХV – 1-й пол. ХVІ ст. письмових згадок про Сокільський монастир і поселення навколо нього не виявлено. Очевидно, вони були зруйновані під час одного з татарських нападів. У документі за 1555 р., знайденому в бернардинському костьолі у Львові, зазначається, що «монастирська церква на Соколі стоїть пусткою», а її землі розділено між селами Блюдники, Комарів та Пукасівці. Згідно з люстрацією Галицького староства за 1564-1566 рр., нащадки жителів першого монастирського поселення , яких було всього троє, мешкали… в лісі за Соколом». Люстратор вказав їхні імена та прізвища (власне вуличні клички), а також розміри сплачуваного ними чиншу: Іван Ольшанський – 15 грошів і 2 курки, Кунарад – 8 грошів і 2 курки, Іван Лелінович – 5 грошів і 2 курки. Лише у 1578 році польський король Стефан Баторій видав привілей на повторне осадження села. Однак і після цього населений пункт не згадується в історичних джерелах майже ціле століття.
У 1663 році король Ян Казимир за вислуги перед Річчю Посполитою дарує частину сокільських земель полковнику королівської гвардії Янові Стахурському. Останній довгий час судився за ці землі з управителями Крилоського релігійного осідку Свистільницькими, які через чверть століття виграли судову справу.
У 1689 році дідичі с.Підгороддя – подружжя Олександр Свистільницький і Катерина з Шумлянських – надали ченцям-василіанам фундаційну грамоту на заснування нового монастиря. У ній, зокрема, повідомлялося : «…Під час того, як ми розвідували його (с. Підгороддя) поля, знайшли на них село від давна Сокіл назване, де колись був Монастир титулу Піднесення Чесного Хреста, де фундаментів Церкви і Монастиря ще досить вистають знаки, як, зрештою, про те мали ми від многих людей довколишніх, а ці від своїх предків вірні перекази, що на тому місці літ кількасот тому був Монастир. За тим і ми, не бажаючи будь в чому оскорбити Славу Божу, та навпаки підняти її до первісного стану, цей простір, Сокіл названий, раз Господу Богу посвячений і відданий, зі всіма полями, сіножатями і приналежностями з посіданням Отцям монахам Святого Василія Великого, лишаючи їм волю, аби там жили, церкву святу і Монастир знов побудували, колись ворогом Хреста Святого збурені…». Після відновлення монастиря українські шляхтичі, бажаючи бути похованими в ньому, виділяли для новозбудованої чернечої обителі щедрі пожертвування. Відоме ім’я одного з таких жертводавців, що в 1692 р. офірував василіянам коштовні речі зі своєї власності. Це козацький ватажок, учасник визвольної війни 1648-1654 рр. шляхтич Степан Мединський.
У 1711р. ігумен Сокільського монастиря був присутній на церковному Соборі в Уневі. На той час монаша обитель підпорядковувалася крилоському офіціалові о. Теофану Крутчевичу. Поступово, як і колись, навколо неї осіли селяни, які згодом стали підданими отців-василіян. У 1744 р. сокільський монастир через малочисельність проживаючих у ньому ченців (усього троє) прилучили до крилоського. Селяни перейшли в підпорядкування крилоських єпархіальних дібр.
У 1780 р. поляк Шимон Вибрановський офіційно оформив передачу посади солтиса в с.Сокіл у спадок своїм дітям. На час складення Йосифінської метрики (1786р.) населений пункт був невеличким хутірцем, у якому не налічувалося й десяти будівель. Йому належало всього 3 ниви (18 моргів землі). Аналіз імен та прізвищ підданих засвідчує їхнє перебування у родинному зв’язку : Василь Сокольський, Стефан Пилипів, Андрій Сокольський, Пилип Сокольський, Яцко Вінтонів (Антонів) чи Сокольський, Хома Сокольський, Яцко Хомин Сокольський, Гринь Хомин. Судячи з послідовності імен, главою родини Сокольських був Василь. Він мав 4 синів: Андрія, Пилипа, Антона (на час перепису, очевидно, помер, так як його ім’я окремо не згадується) і Хому.
Упродовж ХІХ – 1-ї пол. ХХ ст. Сокіл залишався присілком Крилоса і належав до маєтностей Галицької митрополії. Малочисельна громада за допомогою свого патрона – галицького владики – спромоглася в 1842 р. побудувати невелику дерев’яну церкву, що мала назву Троїцької.
У 1869 р. Галицьке намісництво відкинуло вимоги жителів Сокола, Крилоса й Підгороддя визнати власністю громади ліси й земельні угіддя митрополичих маєтностей. За селянами було визнано тільки право заготівлі в лісах митрополії деревини на паливо. Лише в результаті кількарічних судових процесів громада села відвоювала належну їм частину угідь. У 1890 р. вона вже володіла 24 моргами пасовищ, 132 моргами лісу, 121 моргом орних земель. З початку ХХ ст. в Соколі почали діяти читальня «Просвіти» і каса Райфайзена.
Дуже постраждав населений пункт у роки І Світової війни. У 1915 р. більш як половина житлових будинків, а разом з ними і церква Положення Ризи Пречистої Діви Марії були знищені пожежею. Новий храм за проектом Пітрицької церкви громада звела у 1933-1935рр. на земельній ділянці, що належала греко-католи-цькій митрополії (Особисту згоду на її безкоштовне використання дав владика Андрей Шептицький). Ініціаторами побудови церкви були Йосип, Федір та Василь Климончуки, а також Василь Сокольський. У листі до митрополита від 1930 р. вони писали : «Село Сокіл числить всього 35 домів, в часі війни було цілком спалено так, що більшість селян ще й досіль сидять у будах воєнних… Село не в змозі само побудувати найскромніший храм. Просить о помочі». Митрополія задовільнила прохання селян, виділивши кошти на зведення храму. Та недовгий вік судився цій церкві. Вже у 1940 р. вона згоріла, підпалена «визволителями».
У 30-х рр. на сокільських пагорбах проходив 3-тижневий літній табір молодіжної організації «Католицька Акція Української молоді( КАУМ)» (Католицький пласт). Ці заходи мали великий вплив на формування національної свідомості не лише молоді села, а й старшого покоління. Під керівництвом досвідчених інструкторів члени КАУМ влаштовували для жителів Сокола й навколишніх сіл цікаві концерти та вистави, читали лекції.
Фашисти захопили населений пункт 2 липня 1941 р., а покинули його 25 липня 1944 р. В роки німецької окупації сокільчани відбудували спалену церкву. Але й вона , простоявши два десятки років, була закрита і спочатку переобладнана під магазин, а згодом зруйнована. Під час мобілізації сокільчан до Радянської армії на групу райвійськкомату 27 серпня 1944 р. напав загін УПА, що налічував близько 30 вояків. Офіцерів повстанці повбивали, а рядових бійців відпустили.
З 1950 року землі Сокола перейшли у власність колгоспу «Нове життя», котрий згодом був приєднаний до комарівського господарства.
У вересні 2025 року у селі Сокіл відбулося відкриття та освячення пам’ятних стел на честь загиблих Героїв, які віддали своє життя за незалежність і цілісність України:
- Макара Андрій Романович
- Шпачинського Ігоря Ігоровича.
Географічне розташування села
с. Сокіл розташоване на високому скелястому правому березі річки Лімниці, за 12 км від міста Галича. Частини населеного пункту : Скала, Гора. Через Сокіл проходить автошлях Сілець – Мединя.
Кількісна характеристика населення, етнографічний склад населення
У Соколі є близько 100 будинків.
За даними перепису населення 2001р. в с. Сокіл проживає 244 жителі.
ІНФРАСТРУКТУРА СЕЛА
Заклади освіти:
У 1951-1955 рр. для діючої з 1940 р. сокільськї школи побудували нове приміщення з чотирма класними кімнатами на 160 учнів. Наданий момент це приміщення є філією Комарівського ліцею імені Антіна Могильницького, однак діти там не навчаються.
Пам’ятники, меморіали у с. Сокіл:
- Символічна могила борцям за волю України. Висипана у 30-х рр. ХХ ст. на честь загиблих бійців Легіону УСС та вояків УГА і УПА. Відновлена у 1990 році. Являє собою земляний насип у вигляді зрізаної піраміди, увінчаний латинським хрестом.
- пам’ятні стели встановлені на честь загиблих Героїв, які віддали своє життя за незалежність і цілісність України.
Культові споруди:
Церква святих Апостолів Петра і Павла розташована у центрі села. Побудована у 1992 році бригадою майстрів із Сокола, що займаються зведенням храмів (керівник І. В. Сокольський), за проектом Залуквянської церкви. Мурована, прямокутна у плані, з дещо ширшою центральною навою. Дах увінчаний куполом на низькому восьмигранному барабані.
- Адреса: вул. Шевченка, буд.1.
- Настоятель: о. Володимир Духович.
Храмове свято відзначають 12 липня у День святих апостолів Петра і Павла.
Інша інформація
Із села Сокіл походять:
- Климончук Василь Йосипович - український історик та політолог, доктор політичних наук, професор.
