Демешківський старостинський округ

Історична довідка села Демешківці

На території Галичини багато поселень були розташовані на берегах річок. Одним з таких є мальовниче село Демешківці, яке знаходиться на лівому березі р. Дністер, за 10 км від м. Галич та за 4 км від залізничної станції Бовшів. Воно зберігає історію сивої давнини і гордиться своїми сучасниками. В даний час кількість мешканців села становить 262 осіб. Село Демешківці є центром старостинського округу. У селі діють дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, пересувне поштове відділення, крамниця.

Історичні дані про склад населення села: у 1810р. греко- католиків було 249. латинників - 14. євреїв - 5. Всього - 268 чоловік. У 1934 р. проживало 260 чоловік (244 українців та 16 євреїв).

Згідно з легендою, в добу середньовіччя під час одного із завойовницьких набігів жителі населеного пункту заховалися за межами села. На місці залишився тільки один дідусь. Коли прийшли вороги, то спитали його: «Де мешканці?» Відтоді село стало називатися Демешканцями, а згодом цей топонім трансформувався у Демешківці. Автори «Малої історичної енциклопедії Галицької землі» І. Петраш та М. Павлусь подають версію про те, що село отримало свою назву від імені вельможі Демешка, якому належала дана територія. Краєзнавець 3. Федунків вважає, що топонім Демешківці означає назву поселенців, які звели помешкання на новому місці. Вірогідно, матірна осада (яка, очевидно, носила назву Демешків) зазнала руйнівного ворожого нападу або ж потерпіла від пожежі чи стихійного лиха, і її жителі (демешківці) покинули це, за давніми повір’ями, прокляте місце.

Пам’ятки археології

На території села на даний час відомо три курганні могильники: урочище Могила, північно-західна окраїна села; ур. Колишній Город О. Кузя - західна частина села; ур. Дупна Могила, що на південний захід від села навпроти болота Джумала, які відомі з початку XX ст. Ці кургани розорані, культурна приналежність їх не визначена, бо для цього необхідно провести археологічні дослідження.

Перша письмова згадка про село датується 1378 роком, коли князь Володислав Опольський надав Демешківці польському шляхтичу Дахнові Петлюковичу. Цю згадку виявив у польських історичних джерг лак краєзнавець М. Миронюк. Згадується село і в документах за 1416р..

На поч. XVI ст. Галичина зазнавала частих і руйнівних татарських нападів. Під час одного з них було зруйноване село Демешківці.

Від нього збереглася лише назва, що перейшла на панський фільварок, який належав до с. Острова. Люстрація 1565-1566 рр. пише, що власник цього  маєтку сплачував податок сіном, пшеницею та ячменем. Йому належали рибний ставок і ділянка лісу. З людей, що випасали ту худобу, збирався податок. У серпні 1579 р. король Стефан Баторій відібрав фільварок у Прокопа Синявського та передав  його Прокопові Рошці.

У лютому татарська орда під командуванням сина хана Кантимира знову спустошила Демешківці.  У вересні 1628 р. маєток орендували шляхтич Стефан Сплавський та його дружина Анна Завішанська.

Французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан, відвідавши у XVII ст. Галичину, уклав карту місцевості, датовану 1650 р., на якій позначив і Демешківці, хоча вони й не мали статусу населеного пункту. Згідно з даними люстрацїї 1661 р., вони все ще вважалися фільварком, який орендував Зигмунт Фредро - каштелян сяноцький. У маєтку працювали піддані з Острова та навколишніх сіл.

Лише в кінці XVII ст. навколо панського двору виросли селянські будинки. Та навіть оформившись, як самостійний населений пункт, Демешківці протягом століття залишалися невеличким сільцем без власної управи та парохії. Його власники теж часто змінювалися. У 1774 р. найбільшою майновою власністю в Демешківцях володів Ігнат Розвадовський, у 1858 р. - Йозеф Ясінський. Старожили села згадують ще одного дідича - пана Ростроповича.

Пам’ятки архітектури

З кінця XIX ст. найбільшими демешківськими землевласниками були ченці-кармеліти з Більшівцівського монастиря. При їх матеріальній підтримці у 1854 р. в селі збудували церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Та згодом вона згоріла, а коштів для побудови нового храму громада не мала. Патрон Покровської церкви - Більшівцівський кляштор кармелітів і сам переживав скрутні часи, тому нічим не міг зарадити. Проблема зникла несподіваним чином, коли громада Тустані вирішила збудувати нову церкву, а стару розібрати. Довідавшись про це, жителі Демешківців викуповують споруду старого храму і в розібраному вигляді перевозять до села. Місцеві майстри в 1884 р. на церковному подвір’ї побудували дерев’яний храм тридільної конструкції. Богослужіння відправляли священики сусідніх сіл: о. А. Ше- вадзуцький з Ганнівців, о. М. Кумановський та о. Ю. Фіца- лович із Німшина, о. Т. Столяр. При церкві діяли товариство Апостола Петра (зг. у 1914 р.) та однокласна школа з українською мовою навчання (зг. у 1903 р.), яку відвідувало 40 дітей, згодом її реорганізували у 2-класну.

Під час страйку 1 906 р., що охопив всю Галичину, демешківські селяни не виходили на роботу з лютого до травня.

У 1933 р. в селі діяли читальня «Просвіти» ім. Т. Шевченка, яку очолював М. Лесів, та кооператив «Згода», який на кінець 1937 р. налічував З0 членів.

Після приходу радянської армії (вересень 1939 р.) всі націоналістичні та культурно-просвітницькі організації й товариства були заборонені. У 1940 р. в Демешківцях створили колгосп «Червоний Жовтень», який із приходом німецької армії у липні 1941 р. припинив своє існування. В серпні 1949 р. колгосп відновив свою роботу.

З липня 1941 р. в село увійшли гітлерівці. За період німецької окупації на примусові роботи до Рейху було вивезено 17 осіб та спалено 9 дворів. У 1943 р. через Демешківці проходив радянський партизанський загін під командуванням С. Ковпака.

25 липня 1944 р. частини радянської армії витіснили німецькі війська. Почався спротив радянським окупантам. Жителі Демешківців брали активну участь у національно- визвольному русі 1939—1952 рр. У селі діяли боївки СУНУЛА. які боролися за незалежність України. Від комуністичного уряду потерпіло 5 сімей, яких депортували за межі України.

В кін. 40-х - на поч. 50-х рр. у приватному будинку Павліни Лиско була хата-читальня, де збиралися люди, ставили вистави, читали вірші, організовували танці, тобто туч молодь проводила своє дозвілля.

У березні 1954 р. Демешківці були радіофіковані. В 1950-х рр. у селі існувала маленька школа в помешканні жителів Семена та Магди Луців. В 1970 р. було збудовано початкову школу (яку згодом закрили). У кінці 60-х - на поч. 70-х рр. XX ст. у селі спорудили близько 60 житлових будинків, а також крамницю та Будинок культури.

Угіддя колгоспу відійшли до радгоспу «Бовшівський», що мав у своєму розпорядженні 1507 гектарів землі. Він спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби. Демешківський відділок радгоспу використовує різноманітну сільськогосподарську техніку: 10 тракторів, 8 сівалок, 5 комбайнів, 5 косилок.

У церкві Покрови Пресвятої Богородиці силами громади у 30-х та 50-х рр. XX ст. проводилися неодноразово ремонти, що сприяло підтриманню її в доброму стані. Лише в кінці 1963 року під час чергового розгулу войовничого атеїзму Галицька районна рада на підставі сфальсифікованих фактів прийняла рішення про знищення храмів. Проте місцеві жителі зуміли врятувати свою святиню від зруйнування. Органи влади старалися не йти на конфлікт із громадою, бо розраховували, що закрита церква без догляду невдовзі сама зруйнується. Але храм вистояв завдяки підтримці парафіян с. Демешківці. Із початком демократичних перетворень у 1989 р. будівельна бригада, яку очолив майстер Василь Кицька, відновила Покровську церкву в її первісному вигляді. Під час реставраційних робіт велику допомогу надали жителі села П. Бойчук, Є. Заболотний, Я. Орнат, В. Костишин та інші. Внутрішнє упорядкування храму виконали Стефанія Міщук і Катерина Заболотна.

У 2005 році в селі освячено капличку Пресвятої Богородиці.

В 2006 р. розпочато будівництво нової церкви під керівництвом священика о. Івана Баранівського, сільського голови 3. Б. Цибуха та при підтримці всієї громади села. Будівництво храму велося біля діючої церкви Покрови Пресвятої Богородиці, на місці колишнього клубу.

Перший медпункт у селі було відкрито в господарстві Наталії Федорівни Гургули, фельдшером працювала Дарія Орнат. У 1968 році його перенесли у приміщення школи, директором якої був Іван Ількович Лейбів. З 1980 року в школі почали діяти ясла-садок, директором стала Тамара Федорівна Загоровська. Медпункт перенесли у приміщення сільської ради, головою якої була Галина Іванівна Русин, а фельдшером працювала Марія Юліанівна Шпирка. У 1985 році побудовано новий будинок, у якому розмістили ФАП, де до сьогодні фельдшером працює Л.З. Цибух.

У 1995 році в селі завдяки депутату Мирославові Івановичу Петрині було відкрито навчально-виховний комплекс, директором якого є Ганна Іванівна Павлик, 1959 р. н.

Відомі люди, уродженці села

Орнат Степан Ярославович (нар. 1941 р.) - доктор медичних наук (1991), професор, завідувач кафедри госпітальної терапії Івано-Франківської медичної академії. Автор 56-и наукових праць.

Орнат Марія - народна поетеса, автор і виконавець власних пісень.

Ось як лірично вона оспівує своє село:

Село, туманами сповите,
Ще не прокинулось від сну,
Лиш соловейко голосистий
Співає пісню у гаю.
А роси впали вже на трави,
Повітря чисте, аж п ’янить.
Калина радо зустрічає,
Китицями вогнів горить.
Моє село таке привітне.
Я знаю, що завжди вернусь,
Тихенько піду до криниці,
Води живої там нап ’юсь,
Та боса піду я по росах,
Зустріну ранок я зі сну.
Ніде так добре не буває,
Як в ріднім батьківськім краю.