Сапогівський старостинський округ

Історична довідка про село Сапогів

Сапогівський старостинський округ з центром у селі Сапогів утворений у межах Галицької міської територіальної громади згідно з рішенням першої сесії восьмого скликання (третє пленарне засідання) від 11 грудня 2020 року.

У складі округу є один населений пункт — село Сапогів.

З 2021 року рішенням сесії восьмого скликання міська рада затвердила на посаду старости: Мельничука Йосифа Йосифовича, який очолює Сапогівський старостинський округ.

Географія та демографія населення

Село Сапогів розташоване за 12 км від міста Галич, серед садів і лісів, поблизу річки Луква. Площа села — 5,818 км², населення налічує близько 425 осіб у 170 господарствах, що забезпечує густоту населення приблизно 70,8 осіб на км². На території села зелені насадження та луки створюють затишні місця для прогулянок і відпочинку, а дитячий майданчик і футбольний стадіон — простір для активних ігор та спорту для всіх вікових груп.

За переписом 1900 року в селі було 77 житлових будинків і 518 жителів, за конфесіями: 17 римо католиків, 485 греко католиків і 16 юдеїв; етнічно: 26 поляків і 482 українці  були 51 кінь, 239 голів великої рогатої худоби і 89 свиней, селяни володіли 336 га землі. А на землях Сапогівського фільварку площею 363 га. було 4 будинки і проживав 31 мешканець (по 1 будинку і 7 жителів у Вигоді й Антонівці, 2 і 17 — в Сапогові), за конфесіями: 17 греко католиків і 14 юдеїв; етнічно: 16 українців і 15 поляків (отож, 1 греко католик і всі юдеї записались поляками), були 12 коней і 42 голови великої рогатої худоби. Загалом було 699 га. угідь (з них 676 га оподатковуваних: 346 га. ріллі, 166 га лук, 5 га садів, 6 га. пасовищ і 152 га. лісу).

На 01.01.1939 в селі проживало 800 мешканців, з них 775 українців-греко католиків, 15 українців-римо католиків і 10 євреїв.

Село поєднує багатовікову історію, глибокі традиції та активне громадське життя, зберігаючи власну самобутність і водночас розвиваючись відповідно до сучасних соціально-економічних умов.

Походження назви

Походження села Сапогів має. як історичний так і мовно-етимологічний характер, що дає змогу розглядати його у ширшому контексті формування поселень Галичини.

Точна дата заснування Сапогова невідома. Водночас археологічні знахідки, зокрема бронзовий виріб XII століття, свідчать про заселення цієї території ще в княжу добу. Це дає підстави припускати, що виникнення поселення може сягати щонайменше XII–XIII століть.

Перша письмова згадка про село датується приблизно 1411 роком, що засвідчує його існування, як сформованого населеного пункту вже в пізньому середньовіччі.

Воно має давню й багату історію, що сягає глибини століть і відображає загальні процеси історичного розвитку Галичини.

Існує кілька версій походження назви «Сапогів»:

Реміснича версія (найбільш поширена).
Назва, ймовірно, походить від слова «сапог» (чобіт), що може вказувати на поширення в селі шевського ремесла. У середньовіччі назви, пов’язані з професійною діяльністю мешканців, часто ставали основою для топонімів.

Адміністративно-політичний розвиток

Після окупації Галичини поляками Сапогів був сільською ґміною Станиславівського повіту Станиславівського воєводства Польської Республіки. Після укрупнення ґмін, що відбулося 1 серпня 1934 року, село було включене до складу ґміни Беднарув того ж повіту.

Унаслідок Першого поділу Польщі (1772 р.) село Сапогів разом із Галичиною увійшло до складу Австрійської імперії, а згодом — Австро-Угорщини. Цей період характеризувався важливими соціально-економічними змінами, зокрема:

• скасуванням кріпацтва у 1848 році;
• розвитком освіти та шкільництва;
• становленням місцевого самоврядування.

Після завершення Першої світової війни територія села увійшла до складу Другої Речі Посполитої. У 1939 році, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа, Сапогів було приєднано до СРСР. Після включення Західної України до складу Радянського Союзу село увійшло до Галицького району.

У роки Другої світової війни село перебувало під німецькою окупацією. Повоєнний період характеризувався колективізацією сільського господарства, створенням колгоспів та репресіями проти місцевого населення. Українці, як ніякий інший народ, заплатили за своє право на волю мільйонами життів, відстоюючи землю, віру та майбутнє.

У 1944 році в селі було утворено осередок Української повстанської армії (УПА), до якого ввійшли кращі сини та дочки Сапогова: Бардак Петро Іванович, Босович Олексій Йосипович, Пірус Василь Григорович та інші.

У жовтні 1944 року енкаведисти провели облаву, під час якої загинули уродженець села Черепій Яків Олексійович та його побратим Ковальчук Микола Михайлович. У сутичці була поранена зв’язкова районного проводу ОУН-УПА Якимець Текля Юріївна (псевдо «Олеся»), яка народилася в заможній сім’ї Сапогова, зазнала розкуркулення та втрати батьків, і пішла в УПА разом із братом Дмитром. Вона загинула у 1949 році після поранення, а тіло їй не повернули.

Інші герої села, такі, як Петро Бардак і Олександр Бойчук, під час переслідування ворогом підірвали себе, не здавшись у руки катам. В катівнях загинули також Григорій Ярема та Дмитро Пірус, який залишив напис на стіні: «Я, Дмитро Пірус, село Сапогів».

У 1940–1950 роках 20 жителів села брали участь у визвольній боротьбі в рядах ОУН-УПА, п’ятеро з них були ув’язнені в радянських концтаборах. За непокору радянській владі 16 сімей з Сапогова були виселені за межі України. У 1991 році на старому цвинтарі було висипано могилу односельцям, які брали участь у визвольній боротьбі. У 2018–2022 роках відновлено три могили воїнам ОУН-УПА.

У 1950 році селян насильно змусили вступити до колгоспу. У  лютому цього ж року в Сапогові створено колгосп імені Леніна, головою якого був Олексій Пірус. У 1964 році колгосп було перейменовано на «Нове життя», який об’єднав господарства сіл Сапогів, Мединя, Вікторів та Бринь; головою став Дмитро Гнип.

Адміністративні зміни у незалежній України

1950 рік – утворено Сапогівську сільську раду та фельдшерсько-акушерський пункт. Головою став Василь Вістовський.  Пізніше сільську раду ліквідовано, село приєднано до Бринської сільської ради.

25 жовтня 1995 року – сільську раду відновлено рішенням обласної ради. Головою відновленої ради було обрано Данилюка Олексія Петровича. 1998 рік – на чергових виборах головою обрано Липецького Йосифа Олексійовича, який довго не очолював раду.

1999 рік – головою обрано Олійника Володимира Романовича. Листопад 2015 року – відбулися вибори до місцевих рад, і громада обрала Вістовську Наталію Федорівну головою Сапогівської сільської ради.

2 грудня 2020 року відбулася важлива адміністративна зміна в межах реформи децентралізації в Україні. У цей день було прийнято рішення про реорганізацію низки сільських рад шляхом їх приєднання до Галицька міська рада. Це означало, що окремі сільські ради припинили своє самостійне існування як юридичні особи і увійшли до складу Галицької міської територіальної громади.

Релігійне та культурне життя

У XVIII–XIX століттях Сапогів сформувався як повноцінний населений пункт із розвиненим громадським життям. Важливу роль у житті громади відігравала церква, яка була не лише релігійним, а й культурним осередком.

Найдавніша відома згадка про місцеву церкву Святого Миколая датується 1741 роком і міститься в акті візитації Сапогівської парафії. Візитації того часу проводилися з метою перевірки духовного життя парафії та стану церковного майна.

У документі зафіксовано дерев’яну парафіяльну церкву, яка обслуговувала мешканців села, а також описано стан її обладнання та церковного майна. Згідно з відомостями того часу, церква мала вигляд шопи, вкритої соломою, і вже в середині XVIII століття виконувала важливу духовну та соціальну роль у житті громади.

Ймовірно, невдовзі після візитації була збудована нова дерев’яна церква, яка позначена на карті 1783 року — або на місці попередньої, або трохи на південний схід від неї, ближче до річки.

Центральною духовною пам’яткою села сьогодні є дерев’яна церква Святого Миколая, збудована у 1856 році, що стала спадкоємицею попередніх храмів і продовжує відігравати важливу роль у житті громади.

Дерев'яна церква Святого Миколи, яка стоїть дотепер, була зведена у 1856 році, біля якої збереглася муровано-дерев'яна дзвіниця. Вона належить до української греко-католицької традиції та є цінним зразком сакральної архітектури XIX століття. 20 червня 1962 року рішенням Галицької районної ради церкву було закрито. Відновити її діяльність мешканцям вдалося лише в період перебудови.

Нову муровану церкву почали зводити у 2006 році при  спонсорській  допомозі  мецената Михайла Петровича Лінчевського.

19 грудня 2010 року відбулося освячення новозбудованого храму святого Миколая за участю владики Софрона Мудрого.

Пам’ятки та меморіали

На території села встановлено низку духовних та історичних пам’яток, зокрема:

• капличку на честь Пресвятої Богородиці (1999 рік);

• капличку Пресвятої Діви Марії (2007 рік, з ініціативи Союзу українок);

• пам’ятний знак «Борцям за волю України» (2001 рік);

​​​​​​​

• пам’ятну стелу на честь Захисника України Івана Онищука, освячену 22 жовтня 2025 року.

​​​​​​​

Культурно-освітнє життя

У другій половині XIX — на початку XX століття в селі Сапогів спостерігалося активне піднесення культурно-освітнього життя. Важливу роль у цьому процесі відігравала школа з українською мовою навчання, яка сприяла не лише поширенню грамотності серед населення, а й збереженню національної ідентичності в умовах іноземного панування.

Освіта в цей період виступала важливим чинником формування національної свідомості, адже через навчання рідною мовою передавалися культурні традиції, історична пам’ять та духовні цінності українського народу. Школа була не лише освітнім закладом, а й осередком громадського життя, де формувалися світогляд і суспільна активність молодого покоління.

У 1895 році в селі було засновано однокласну школу, що стало важливим кроком у розвитку місцевої освіти. У 1930 році її реорганізували в двокласну, а в 1939 році навчальний заклад отримав статус початкової школи, що відповідало тогочасній системі освіти та забезпечувало базовий рівень знань для дітей села.

У 1998 році школа була реформована у загальноосвітню школу–сад I–II ступеня, що дало змогу поєднати дошкільну та початкову освіту на території села. Проте 27 вересня 2024 року Галицька міська рада прийняла рішення про припинення юридичної особи в результаті ліквідації Сапогівської початкової школи, що стало завершальним етапом тривалої історії освітнього закладу у селі.

Таким чином, розвиток освіти в Сапогові протягом понад століття відображав загальні тенденції культурного поступу Галичини та відігравав важливу роль у збереженні національної самобутності та громадської активності місцевого населення.

У XX столітті мешканці села активно брали участь у визвольних змаганнях та зазнавали репресій. Незважаючи на складні історичні умови, вони зберегли традиції, рідну мову та віру, що сприяло формуванню стійкої національної та культурної ідентичності громади.

Важливу роль у культурно-освітньому житті села відігравала читальня товариства «Просвіта», де діяли аматорські гуртки та хори, організовувалися громадські заходи й культурні вечори.

У 1922 році було споруджено сільський клуб, який став центром культурної діяльності та дозвілля мешканців: тут проводяться святкові концерти, молодіжні вечори за участю активістів і молоді села. Культурне життя села було пов’язане з народними традиціями, святами, обрядами та щоденною працею. Важливе місце займали календарні свята, зокрема релігійні, які об’єднували громаду.

29 серпня 2021 року Сапогів відзначив 610-річчя першої письмової згадки про село. На святкуванні були присутні відомі вихідці села: Пірус Володимир Степанович – народний артист України, та Лінчевський Михайло Петрович – голова правління ЗАТ «Газтранзит».

Джерела

Джерельну основу дослідження історії села становлять архівні документи, усні свідчення місцевих жителів та краєзнавчі напрацювання. Особливе місце серед них посідає монографічна праця обсягом понад 500 сторінок — «Сапогів — чарівна перлина України», яка систематизує матеріали щодо багатовікового розвитку населеного пункту та слугує важливим джерелом для історичних і культурних досліджень.

​​​​​​​

Село Сапогів є населеним пунктом із багатовіковою історією, що відображає ключові етапи розвитку Галичини. Його історико-культурна спадщина становить вагому частину національного надбання та потребує збереження, популяризації і подальшого дослідження.