Галицька міська рада
Івано-Франківська область, Івано-Франківський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історія села Блюдники

 

   с. Блюдники та його мешканці. Світлина 1900 р.

   Назва села, скоріш за все, походить від роду занять його жителів: виготовлення посуду – блюд, чим займалися жителі в княжі часи. Історик Петро Сіреджук виводить його назву від характеру місцевості: село розташоване «мов на блюді». За іншою гіпотезою у Блюдниках знаходилась сторожова башта давнього Галича, з якої велися спостереження (блюдіння) за появою ворога, відтак тутешніх поселенців називали блюдниками.

     Перші сліди людини на теренах населеного пункту відносяться до Х тис. до н. е. Крім того, село входить в ареал поширення лінійно-стрічкової культури доби неоліту. Тут було знайдено кам’яні і бронзові знаряддя праці та сокирку з нефриту. Також, в околицях Блюдників археологами виявлено три кургани: в урочищі Над Бідунем, урочищі Іванковечка гора (біля с. Селище), урочище Корінь (північно-західна окраїна Блюдників). Археологічні дослідження також підтверджують припущення краєзнавців про існування на цьому місці поселення в часи Галицько-Волинської держави.

    Вперше в джерелах Блюдники згадуються у 1412 р. На той час воно вже мало статус містечка, в якому проживала шляхта. 1413 році намісник старости воєводи львівського і галицького Міклуш  Александрович вирішив суперечки які стосувалися його меж, а в 1569 р., на прохання Миколая і Яна Блюдницьких, ці межі остаточно затвердив Сигизмунд Август. У 1415 р. Владислав Ягайло надав Блюдники Миколаю Квітці.

   Про шляхту в Блюдниках довідуємось з судових позовів, які містяться в «Актах земських і гродських». 22 грудня 1438 р. у Галичі відбувся суд між вельможною Варварою і шляхтичем Адамом Кромидовським. Об’єктом судового розгляду був блюдницький маєток, зданий на поруки А. Кромидовському чоловіком Варвари. У 1447 р. шляхтич Іван з Блюдників процесувався з Матвієм – прокурором із Підгірок. Такі суди відбувалися майже кожного року. Якщо вельможна особа могла дозволити собі все, що завгодно, то селянин був повністю безправним. На користь сказаного свідчить документ, датований 9 червня 1478 р. У ньому йде мова про селянина Івана Мелешковича із Блюдників, якого звинуватили у крадіжці вола. Коли ж пізніше з’ясувалось, що він не винен, то староста наказав судити його за іншою провиною.

      У ХV cт. у с. Блюдниках вже існувала церква. Про це свідчить судовий позов у 1447 р. «попа Василя з Блюдник» на якогось Соколова. У кінці ХVII ст. село стало центром однойменного деканату, до якого входило 12 населених пунктів.      На початку ХVI cт. власником села був Петро Блюдницький гербу Топач, в цих руках Блюдники були до останньої чверті XVI cт., а наприкінці століття воно перейшло до Христофора Кучовського. Останній у 1617 р. подарував його своєму племінникові Якову Кучовському.

   В 1623 р. польський король Сигизмунд ІІІ надав Блюдники монастиреві францисканців в Галичі (конвент Св. Христа). Постійна зміна власників, кожен з яких встановлював свої закони, високі податки та виснажлива робота на панщині змушували селян втікати з Блюдників. Найактивнішою в цьому плані була безземельна біднота. Найбільше втеч зареєстровано у 1630 р. Ті, хто не хотів покидати насиджених місць, зі зброєю в руках виступали проти місцевих можновладців. Для захисту від татарів та збунтованих селян блюдницька шляхта звела в селі замочок.

    У 1648 р. місцеві жителі підтримали повстання під проводом Семена Височана. Як результат, польські війська під керівництвом С. Новоселицького та О. Островського зруйнували частину села. Сім’ї учасників виступу, а пізніше і самі повстанці були покарані.

     Від чергової власниці села Марії Розвадовської (зг. У 1774 р.) у 1-й пол. ХІХ ст. Блюдники перейшли до поляка Ксаверія Жермінського (зг. у 1832 р.) Після якого, маєтком володів Людгард Горохольський ( зг. 1880 р.), пізніше Зигмунд Ярошинський (зг. 1882-1907 рр.).

Блюдники на австрійській карті фон Міґа 1779 р.

     У 1832 р. в селі діяла парохіальна школа. Яку в 1866 р. реорганізували в початкову. З 155 дітей шкільного віку тут навчалося лише 45. У 1876 р. селяни звели для школи нове трикімнатне приміщення. Довгий час всією освітянською і виховною роботою керував місцевий дяк. У 2-й половині ХІХ ст. в школі вчителював Федір Гладишевський, а на початку ХХ ст. – Іван Богусевич. У 1900 р. блюдниківська школа стала однокласною з українською мовою викладання. 

   Станом на 1880 р. тут нараховувалось 1049 жителів з них: 913 греко-католиків, 33 римо-католики, що належали до парафії в Войнилові та 103 євреї.      

    У 1899 р. в селі засновано товариство «Просвіта», яке мало свій будинок з бібліотекою та театральним залом на 200 місць.

     З ХІХ ст. збереглися короткі відомості про власників с. Блюдники. У 1840 р. селом володів Анджей Заблоцький, 1850-1860-х рр. - Абрагам Галперна, 1870 р. - Людгард Грохольський гербу Сирокомна, що походив з Терезок на Волині. У 1875 р. село перейшло до Зигмунда Ярошинського гербу Корчак (1841 р. народження), що був сином Яна (1783 р. народження) і мав дружину Ядвігу. До вересня 1939 р. Блюдники належали сину Зугмунда Мар’яну Ярошинському (нар.16.03.1876 р.), що був одружений з Терезою Урбанською з якою мав двоє дітей Яна (1909 р.) та Ядвігу (1911 р.) (з Тартакова). Мар’ян Ярошинський був послом сейму, помер 23.03.1944 р. в еміграції в містечку Екс-ле-Бен (Франція). 

     У ХІХ ст. в Блюдниках було збудовано мурований палац в стилі класицизму, що простояв до вересня 1939 р. Палац мав цікаві фасади, Дах двосхилий, місцями чотирьохсхилий. Фасад членований пілястрами посередині містився портик членований чотирма тосканськими колонами. Орнамент фронтону виконаний у стилістичній композиції в центрі якого височів картуш з гербом Ярошинських. У 1925 р. до бічних фасадів добудовано тераси. В центрі палацу було фойє до якого прилягала квадратна в плані зала, за неї містилася їдальня, також в крилі від городу розташовувались спальні та кабінет господаря дому. В залі на стінах та стелі була гіпсова ліпнина та велика кришталева люстра посередині. Приміщення палацу опалювалося кахельними печами, стіни були білого кольору, також у всіх приміщеннях був постелений паркер «ялинкою».

Палац Ярошинських в Блюдниках. Вигляд з парку. Фото 1930-х рр.

      Так як в маєту проживала лише одна родина протягом двох поколінь, тут не було стародавніх меблів і творів мистецтва. В залі був диван блакитно-білого кольору, висіли декілька картин голанської школи в позолочених рамах. Була колекція (біля 100) різьблених люльок, деякі з них сягали до 2 метрів.

     В буфетах їдальні експонувалося 12 срібних посудин чеського виробництва. Це був подарунок царя Миколи ІІ Сигизмунду Ярошинському. Бібліотека і архів родини згорів в часі Першої світової війни.

    Поблизу палацу, по лівій стороні від газону, містилася прямокутна в плані офіцина в якій розміщувалась кухня, пральня і 15 спалень для прислуги. До палацу прилягав парк площею 30 га, де росли групами каштани, сосни, липи. Мальовничості додавав ставок через який пролягав місток, навколо ставка росли берези. Вода з р. Лімниці під час паводків наповнювала ставок, який знаходився 0. 5 км від ріки. Поблизу ставка була красива альтанка з лавками, довкола яких тягнулися троянди. У восьми теплицях, розміщених на 15 площі, вирощували квіти різних видів, були тут і кактуси. Квіти розходилися по цілій Польщі.

     Як тільки Ярошинські придбали Блюдники їм належало 5 фільварків і ліс. Та через борги Мар’яна Ярошинського у 1925 р. залишився лише один фільварок та земля площею 3500 га.

    Наприкінці ХІХ ст. в парку поблизу палацу, існувала приватна каплиця, в містилася скульптура Св. Онуфрія. Тодішній власник села Мар’ян Ярошинський при в’їзді до села зі сторони Пукасівців заклав нову каплицю в неоготичному стилі, яку було освячено 22 травня 1910 р. 

 

Каплиця Матері Божої. Фото до 1939 р.      Каплиця Матері Божої. Фото 1993 р. 

   В ніші на фронтоні західного фасаду знаходилась фігура Ісуса Христа. Оздоблення інтер’єру було багатим. Каплиця мала великі крипти в яких була родинна усипальниця Ярошинських. Сильно пошкоджена під час Другої світової війни, у 1950-х рр. її приміщення перетворили на колгоспний склад.

    В 1882 р. у Блюдниках збудували нову дерев’яну церкву. Доля її попередниці невідома. Через 8 років парохіяни добудували до храму притвор. Освячення відбулося 20 вересня 1890 р. Це була характерна для того часу хрещата однобанна будівля з гранчастими раменами і вівтарем та прямокутним бабинцем. 

Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Автор Ганс Кноль 1916 р. 

 

    У 1916 році храм згорів. Історик церкви В. Слободян віднайшов рисунок святині в Блюдниках архітектора Ганса Кноля опублікований в одній із віденських будівельних газет. 

    Під час Першої світової війни через Блюдники проходила лінія фронту. Місцеві жителі були евакуйовані в с. Дорогів. Протистояння тривало 7 тижнів, а 4 червня 1916 р. 12-ий армійський корпус російської армії, в складі якого була Кавказька туземна кінна дивізія ("Дика дивізія”) вели наступ на території сучасного Галицького району. Зокрема 4-а та 3-а сотні Черкеського полку Кавказької дивізії вибили цілий австрійський батальйон з Медині і пішли в наступ на Блюдники. 27 червня 1917 р. 3-а сотня зайняла Блюдники. В бою взяв першість командир взводу Сеїд-Бей Кримшамхалов, який під вогнем австрійських військ переправився через ріку Лімницю, пробив два ланцюги оборони австрійських військ і заставив їх відступати, ведучи бій холодною зброєю. В результаті бою велика частина села згоріла, загинуло багато австрійських вояків, які пізніше були поховані на сільському цвинтарі. Сеїд-Бей Кримшамхалов за даний бій був нагороджений Георгіївською зброєю, а інший корнет з цієї ж сотні за захоплення Блюдників Магомет-Гірей Кримшамхалов був нагороджений Георгіївським орденом 4-ого ступеня. 

    Після війни в Блюдниках настав великий голод, що тривав кілька років. У 1925 р. тут голодувало 50 родин. В тому ж році чеська компанія збудувала в селі паровий млин, який на той час був найсучаснішим. Тоді і почалося економічне відродження Блюдників. Брати Семен та Василь Олійники відкрили олійню. В селі працювало 5 ковалів, 3 стельмахи, 4 столярі, 5 кравців, 5 ткачів, 9 шевців, 1 римар, 1 боднар, 1 кошикар, 1 дренажник та 2 мулярі. Відбудову зруйнованих під час війни об’єктів проводив Антін Дунець з бригадою в складі 10 чоловік. У сфері торгівлі працював Михайло Дунець, який продавав худобу і коней, а Олекса Барановський рибу. У 1930-х рр. в Блюдниках функціонувало  32 магазини (13 українських, 16 єврейських і 3 польських) та 15 кооперативів.

    У 1925 р. сільська громада з ініціативи пароха о. Володимира Самотулки на кошти від продажу кількох моргів парохіального поля та добровільні пожертвування місцевих жителів розпочала будівництво нової дерев’яної церкви за проектом архітектора Михайла Кауфмана. Будівництво закінчилось 1927 р.

Церква Різдва Богородиці. Фото М. Жарких, 1993 р. 

    За час зведення храму Богослужіння проводилися в дерев’яному бараці, який пізніше переробили в театральний зал. У ньому ставили п’єси прославлені на всю Західну Україну мандрівні театри Стадника, Когутяка, Копонева, а також і блюдниківський аматорський гурток, яким опікувався о. Володимир. Дяком у храмі Різдва Пречистої Діви Марії протягом 64 років був Іван Шотурма.

       У 1925 р. блюдниківську школу було реорганізовано у 2-класну, а з 1929 р. – трикласну. Проте, навчання, за винятком деяких предметів, велося польською мовою. Мовна політика Польщі не подобалась селянам, які писали скарги до Станіслівського шкільного інспектора. В тому ж 1925 р. батьками 117-ти дітей було написано 94 декларації з вимогою викладати у місцевій школі українською мовою. У 1935 р. у блюдниківській школі відкрився 4-й клас. У 1938 р. в селі почала діяти окрема однокласна польська школа.       

    Зі спогадів Василя Рабарського Блюдники були одним з найсвідоміших сіл. Святкували неділю, ходили до церкви, а опісля сходилися на вулиці гуртками розмовляли про свої господарські справи та здобутки, молодь у вишиванках гуляла гостинцем, а ті що належали до читальні, збиралися в читальні. Хто належав до «Сокола», йшов на футбол та інші рухливі ігри.

      У 1932 р. селяни під керівництвом пароха В. Самотулки розпочали будівництво Народного дому, яке завершили через рік. У цьому будинку розмістилися читальня «Просвіти», кооператив, молочарня та спортивний клуб. При просвітянському осередку діяли хор, футбольна команда, клуб шахістів та драматичний гурток. Найкращими акторами були Онуфрій Мирон, Олекса Теслюк, Василь Стефаник, Параскевія Олійник, Іван Яськів і його сестра Марія. Своїми патріотичними постановками гуртківці пробуджували у людей любов до Батьківщини та рідного народу, гартували їхній патріотичний дух.

      Головами читальні «Просвіта» у різний час були Іван Вівчар, Кирило Вівчар, Федір Шевчук, о. Володимир Самотулка та Юрій Дубель.

     Найчисленнішим товариством у Блюдниках був «Сокіл». Його члени вивчали історію України, читали твори українських письменників, проводили спортивні вишколи. Через кожних 2 роки «соколи» організовували фестини, на які запрошували жителів навколишніх сіл. Музичне оформлення свята здійснювали духові оркестри з Єзуполя та Острова. Про одне з таких свят знаходимо допис у часописі "Діло" за 3 липня 1932 р. "В Блюдниках відбулося величаве кооперативно-просвітянське свято. Присутніх з навколишніх сіл людей було біля 4 тис. Після Служби Божої вирушили до площі вправ. Свято відкрив місцевий парох о. Самотулка. Після чого палку промову виголосив посол Кузик, який привітав зібраних від Української Парламентарної Репрезентації та від Повітового Союз Кооператив м. Рогатин, та зазначив, що подібні свята мають виховну мету. Були вправи хлопців з шаблями, вправи дівчат з серпами, масові вправи соколів і соколиць робили гарне враження на гостей". Народні гуляння закінчувалися футбольним матчем між блюдниківськими спортсменами та командами з Галича, Суботова, Тустані. Під час німецької окупації молодіжне товариство «Сокіл» очолював Богдан Самотулка.

      Крім вищенаведених організацій, у Блюдниках діяли товариство  «Січ» (гол. Іван Вівчар), «Каса Стефчика» (1910 р.), каса Райфайзена (1925 р.) гурток «Сільського господаря» (1930-т ірр.) «Самоосвітній гурток (1935 р.), читальня  «Скала» (друга пол.1930-х рр.) гурток «Рідної школи ім. М. Шашкевича (гол. О. В. Самотулка), Союз українок. Союзянки організовували літні дитячі садки та різні курси для жінок. У 1936 р. в селі також функціонувало польське товариство «школи людової».

      За панування Польщі у Блюдниках знаходилась волосна управа. Довгий час війтом був Іван Шотурма. У 1930-х рр. його змінив Володимир Павлусевич, солтис – Іван Свістельницький. Недалеко від сільської канцелярії розміщувалося відділення польської поліції (комендант Браун). У тому ж будинку знаходилася пошта та телеграф, яким завідував Михайло Заболоцький.

      Влітку 1933 р. у церкві Різдва Пречистої Діви Марії відбулася місія з участю станіславівського єпископа Григорія Хомишина. В пам’ять про цю подію громада встановила на церковному подвір’ї (справа від входу до храму) дубовий хрест.

Церква Різдва Богородиці та хрест. Фото М. Жарких, 1993 р.

       Після вступу на західноукраїнські землі радянської армії (вересень 1939 р.) всі націоналістичні товариства й організації були ліквідовані. Блюдниківська мережа ОУН продовжувала діяти підпільно. Її членами були Петро Козак, Іван Яськів, Ірина й Теодозій Самотулки, Іван Шевчук, Микола Шотурма та ін. У 1939 р. 4-річну сільську школу реорганізували у неповну середню. Восени 1940 р. у селі створено колгосп ім. Чапаєва. Перший голова – Олекса Пуш, Галицьку МТС яка обслуговувала 24 населені пункти (розміщувалася в колишньому панському фільварку).

Будинок панського фільварку ХІХ ст. Фото 2015 р.

      Наприкінці червня 1941 р. син блюдниківського священника  лікар Теодозій Самотулка разом із членами повітового проводу ОУН Олексою Пилипоньком та Теодором Найдичем провів місячний військовий вишкіл членів організації. Перед його закінченням юнацтво (дві чоти хлопці і дві чоти дівчат) пройшли походом селами Галицького району. Юнаків очолювали Іван Сененко й Василь Духович, а дівчат – Марія Скрентович та Ольга Дирда.

Палац Ярошинських. В перших рядах члени вишколу ОУН. Фото 1941 р.

     2 липня 1941 р. Блюдники окупували німецькі війська. За роки окупації було вивезено в Німеччину 13 осіб та спалено 2 двори.

    У 1943 р. в селі діяла сільсько-господарська званева школа, яку відвідували жителі навколишніх сіл: Пукасівці, Курипова, Острова, Темерівців, Медині та Сокола. Вчителі приїжджали з Галича.

     25 липня 1944 р. в село вступила радянська армія. Населення організувало спротив новим окупантам: більша частина селян втекла в ліс забравши з собою велику рогату худобу. Близько 100 місцевих жителів поповнили ряди УПА. Багато з них займали керівні посади, зокрема Петро Козак (псевдо «Довбуш»; 1911-1945 с.  Тязів) надрайонний провідник ОУН; Андрій Теслюк (1908-1946) – військовий інструктор із вишколу вояків УПА; Микола Шотурма (псевдо «Галичанин»; 1919-18.01.1951) – керівник районного проводу ОУН; брати Яськіви: Василь (псевдо «Іскра»; 1924-1950) – керівник боївки  СБ; Іван (псевдо «Беркут»; 1913-15.08.1945 – керівник куща ОУН; Микола  (псевдо «Тарас»; 1922-27.01.1950 с. Крихівці) – комендант СБ Лисецького райпроводу ОУН; Михайло (1920-15.07.1947 с. Блюдники) – заступник господарчого референта райпроводу ОУН та ін. Деякий час на території населеного пункту та його околиць діяла боївка «Борзенка» загальною кількістю 10 осіб та кущ самооборони «Крука» (12 осіб). 25 листопада 1945 р. працівники НКВС провели рейд, в наслідок якого загинуло 4 членів ОУН, один потрапив в полон.

    Члени ОУН активізували свою діяльність у грудні 1946 р. після від’їзду з Блюдників більшовицького гарнізону. Вони масово розвішували по селі листівки, в яких закликали людей бойкотувати вибори до Верховної Ради УРСР. Агітки із подібними гаслами було наклеєно і на стіни будинку голови сільради Гуцкала, котрий явно не поспішав їх зривати. На запитання уповноваженого райкому КП(б)У Скидана, чому голова допустив таке «неподобство», той відповів, що не виходив з дому і не бачив націоналістичних прокламацій. Пізніше було встановлени, що родичі Гуцкала воювали в УПА. Такі ж листівки з’явилися в Блюдниках і в ніч на 7 січня 1947 р. Спротив радянській владі продовжувався і в наступні роки. Але на перешкоді повстанцям все частіше ставали радянські каральні органи. Так, 15 липня 1947 р. військова група галицького МДБ виявила і блокувала бункер, у якому переховувався керівник боївки, СБ Галицького районного проводу ОУН «Ігор» та організаційний референт проводу «Вічний». У невдовгому бою повстанці були вбиті. 16 січня 1949 р. в лісі поблизу села оточені ворогами підпільники облили криївку бензином і підпалили, а самі пострілялися. Перші повоєнні роки позначилися також репресіями проти мирного населення: біля 60 селян були вивезені за межі України.

       В кінці 1940-х рр. в Блюдниках відновив свою діяльність колгосп під іменем «Маяк», що спеціалізувався на м’ясо-молочному товаристві. У 1949 р. відкрито середню школу.

      У 1988 р. в селі створено осередок народного руху (НРУ). Теодозій Жилюк першим підняв в селі національний прапор. У 1990 р. було засноване товариство української мови, а в 1991 р. – Союз українок. НА початку 1990-х р. створено спілку селян-власників Лімниця».

    У серпні 1993 р. встановлено меморіальну дошку священнику о. В. Самотулці, що міститься в інтер’єрі храму Різдва Пречистої Діви Марії. Чин освячення провів парох о. Василь Сорочинський. На урочистостях був присутній син о. Володимира Теодозій Самотулка, що пізніше переїхав у США.

    У 2001 році в селі проживало 742 особи, налічувалось 318 двори. В той час функціонувала дільнична лікарня, відділ зв’язку, аптека, 2 крамниці, Народний дім, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.

        Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Фото 2007 р.

      

     У 2007 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці та дзвіниці зроблено ремонт. Повністю замінено конструкції перекриття (позолочено бані), стіни обшалювали пластиком.    

Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Фото 2021 р.

    У 2012 р. в Блюдниківській школі згідно програми «Інноваційні енергоефективні заходи» за кошти Європейського Союзу та Програми розвитку ООН в Україні, Галицької державної адміністрації та Галицької районної ради, проведено капітальний ремонт опалення зі встановленням піролізного котла та здійснено перекриття даху.  

    7 жовтня 2012 р. село Блюдники відсвяткувало 600-років від часу першої згадки. Свято відбулося за участі влади, місцевого пароха УГКЦ о. Михайла Лаврука. Після спільної молитви, освячення пам’ятного  знака та покладання квітів до пам’ятника воїнам, загиблим у роки Другої світової війни, і до могили воїнів УПА. Відбувся концерт, який підготували для односельців учасники художньої самодіяльності. На святі села також виступали: народний артист України Павло Дворський та заслужений артисти України Ярослав Крайник.

Учасники художньої самодіяльності на концерті з нагоди 600-річчя села.

 

Концерт з нагоди 600-річчя с. Блюдники. Фото 2012 р. 

   16 серпня 2015 р. Владика Кир Йосафат Мощич спільно з отцем-деканом Ігорем Броновським та отцями Галицького деканату УГКЦ освятили новий престіл храму. 

     В тому ж році на території школи за сприяння батьківського та педагогічного колективу випускника школи Володимира Футерка та сільського голови Івана Кузіва встановлено пам’ятний знак нескореним героям Небесної сотні та всім хто поклав життя за незалежність України.

    У жовтні 2019 р. активісти громадської організації “Поступовий гурт франківців” разом з волонтерами “Гірського рятувального центру” та КП “Пам’ять” та упорядкувала могили на цвинтарі в с. Блюдниках, де спочивають загиблі  австрійські вояки. Активісти очистили терен від чагарників, підняли похилені і завалені надгробні хрести, пофарбували їх  вапняним розчином та встановили анотаційну дошку: “Місце пам’яті. Військовий цвинтар Першої світової війни (1914 – 1918) с. Блюдники”.

Могили австрійських вояків на цвинтарі в Блюдниках. Фото 2019 р.

    25 жовтня 2020 р. Блюдники стало центром старостинського округу Галицької територіальної громади. 2021 р. Блюдниківській загальоноосвітній школі І-ІІІ ступенів надано статус ліцею Галицької міської ради.

 

Список використаної літератури

1. Слободян В. Наші церкви чужими очима. - Інтернет-ресурс.- Режим доступу: https://zbruc.eu/node/81525

2. Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська  обл. –під ред. Тронько П. Т. (голова головної редколегії), Бажан М. П.Білогуров М. К.Білодід І. К.  — К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. — 168 с.

3. Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки і особистості / Арсенич П., Федунків З., Ганзюк Р. та ін. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. – С. 73-87.

4. У Галицькому районі впорядкували військове кладовище часів Першої світової війни. Інтернет- ресурс. – Режим доступу: https://mi100.info/2019/10/07/u-halytskomu-rajoni-uporyadkuvaly-vijskove-pohovannya-pershoyi-svitovoyi-vijny/

5. Опрышко Л. Кавказская конная дивизия. 1914-1917. Возвращение из небытия. – Нальчик: “Эль-Фа”, 2007. – 512 с. – Інтернет-ресурс: - Режим доступу http://apsnyteka.org/1087-opryshko_kavkazskaya_konnaya_diviziya.html

5. Aftanazy R. Błudniki // Materiały do dziejów Rezydencji. - Warszawa, 1990. -  T. 7a. - S. 7- 10. 

6. Błudniki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. – Warszawa : Druk «Wieku», 1880. Т. I. – S. 253.

7. Brzezina K. Kaplica publiczna P. W. Imienia Matki Boskiej w Bludnikach //Materiały do dziejów sztuki sakralnej. Kościoly i klasztory rzymokatolickie dawnego województwa ruskiego. – Kraków, 2006. – T.14. – S. 19-22.

 

 Автор: Андрій Гусак

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь