Галицька міська рада
Івано-Франківська область, Івано-Франківський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історія міста

 

Місто Галич відоме, перш за все, як столиця Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинської держави, як великий міський осередок, у якому були сконцентровані важливі адміністративні, церковні та торгово-ремісничі функції. Згідно археологічних даних літописне місто Галич виникло на зламі ІХ – Х ст. в межиріччі Лукви, Лімниці та Дністра. Матеріали археологічних досліджень засвідчують існування тут слов’янського поселення у VIII – IX cт. Розвитку Галича сприяли родючі землі, лісові масиви, поклади солі в Прикарпатті та міжнародні торгові шляхи з Візантією (через р. Дністер до Чорного моря), грецькими та азійськими країнами, суходолом з Києва в Західну Європу і до Угорщини через Карпатські перевали. Скарб куфічних монет виявлених на теренах Галича свідчать, що через місто проходив торговий шлях.

Перша письмова згадка про Галич зустрічається у 898 р. в угорській хроніці Галла Аноніма. Під час переходу угорських племен в Паннонію в Галичі гостював їхній вождь Альмош. Як доказ, археолог Ярослав Пастернак у 1937 р. в околицях Галича виявив і дослідив два курганні поховання знатних угорських воїнів з інвентарем ІХ –Х ст. Вже на той час площа міста становила 45 га.

На сторінках Іпатіївсього літопису Галич з’являється у 1141 р., коли після смерті галицького князя Івана Васильковича, місто стає столицею об’єднаного Галицького князівства Володимирка Володаревича (1141-1153 рр.). В цей період відбулися і суттєві зміни у плануванні міста, яке значно зростає та ускладнюється. Замість старого укріплення і Золотого Току (центральної площі), й окольного міста, які перестали функціонувати, було зведено нову оборонну систему. Вона складалася з внутрішньої і зовнішньої лінії укріплень. Внутрішня становила два потужні оборонні вали з глибоким ровом між ними. На валах залишилися сліди дерев’яних зрубних стін.

Великого значення і розбудови Галич набув за князювання Ярослава Володимировича Осмомисла (1153-1187 рр.) (центр міста тоді розташовувався в сучасному с. Крилос). Його сина Володимира Ярославовича (1187-1188 рр), (1190-1199 рр), а також Романа Мстиславовича (1199-1205 рр.), який об’єднав Галицькі і Волинські землі та зробив Галич центром одного з найбільших руських князівств. Впродовж 1205-1230 рр. Галичем володіли чернігівські князі Ольговичі та угорські королі, які впливали на розвиток міста.

З літопису відомо, що в Галичі були Німецькі ворота, церква Пресвятої Богородиці, княжий двір із церквою Спаса, монастир із церквою Св. Івана, церква Архангела Михаїла Судиславів та інші двори біля міста, Галичина Могила, Кривавий Брід, Оболонь, міст через Дністер, Бикове Болото, та ін.

Після нападу на Галицько-Волинську державу монголів 1240-1241 рр., Галич зникає з історичної арени, хоча насправді прямих доказів руйнування міста в цей час не має. В літописі Галич фігурує до 1269 р., та все ж політична роль міста зменшується.

З перенесенням столиці держави до Холма за короля Данила Романовича, центр Галича зміщується до своїх північних околиць, де при усті Лукви та пристані над Дністром ще в княжі часи існував торгово-ремісничий осередок та укріплений двір вельможі Судислава. 

У середині XIV ст. Галич був приєднаний до Польщі і став центром староства. 1367 році місту надали Магдебурзьке право. У 1370 р. Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського. Через 17 років, зусиллями польського короля Ягайла, Галич на довгі роки став власністю польської корони.

За першим поділом Польщі у 1772 р. Галич увійшов до складу австрійської монархії Габсбургів. Місто перестало бути адміністративним центром і було включено до складу Станіславського повіту.

   В період З травня 1919 р. і до вересня 1939 р. Галич був у межах ІІ Речі Посполитої. Місто належало до Станіславівського повіту Станіславівсього воєводства. У перші роки польської окупації керував цим населеним пунктом Тимчасовий заряд ґміни. Станіславівські воєводи неодноразово розпускали і затверджували міську раду в Галичі, призначали своїх представників. Бурмистер протягом довшого часу не обирався, його функції виконував урядовий комісар. Наявні джерела засвідчують, що в міжвоєнну добу місто очолювали п’ять разів урядові комісари, а ще п’ять – бурмистри.

При магістраті діяла прибічна рада, членами якої були представники різних національностей. Під час виборів у 1930-х рр. склад міської ради формувався на підставі результатів за партійними списками.

У 1920-х рр. виникла ідея утворити староство в Галичі. Такий проект був розроблений Тимчасовим самоврядовим виділом (Львів). Діяльність цього органу мала б поширюватися на судові повіти Галич і Більшівці. Проте Міністерство внутрішніх справ не санкціонувало створення в Галичі староства. Місто продовжувало втрачати державні інституції (1 квітня 1923 р. ліквідовано скарбову касу.

Галич та його околиці у 1919-1920 рр. перебували в епіцентрі військових дій, спершу українсько-польської, а пізніше польсько-радянської воєн.

Місто зазнало руйнувань, центральна площа Я. Осьмомисла втратила багато історичних споруд, у тому числі магістрат (колишній монастир францисканців), постраждав і костел  Вознесіння Діви Марії, також, тоді ж вчергове було знищено міст через Дністер.

 

     Відповідно до розпорядження міністра громадських робіт від 17 травня 1920 р. про технічну організацію відбудови сіл, міст та містечок, Галич було визначене як місто, котре було знищене війною. Відповідно до вищезгаданого розпорядження в місті було створено Бюро відбудови керівником якого став інженер Стефан Кауфман, завданням якого було надання державної безкоштовної допомоги у виготовленні планів будівництва житлових та господарських будівель, костелів та громадських споруд, водотягів і каналізацій; нагляд за роботами; організація будівельних матеріалів. За той час вдалося очистити місто від руїн, відновити об’єкти транспортної інфраструктури ( міст та залічничні колії).

    У 1922 р. зведено бараки для місцевого гарнізону та казарми для саперів. 1930 р. введено в експлуатацію приміщення нової великої школи, 1937 р. дитсадка сестер феліціянок, 1938 р. – районної молочарні. Щоб сприяти розвитку нових підприємств, керівництво міста надавало в оренду промислову площу біля залізничного вузла, для будівництва млина та пилорами, переобладнання та спорудження на місці кошикарської майстрні більшого підприємства (1925 р.).

1930 р. своїми коштами магістрат Галича, за договором з Польськими закладами Сіменса і Варшавською акційною спілкою будівництва паротягів звів електростанцію. У 1936 р. до цієї електростанції приєднано с. Залукву.

На той час в Галичі функціонували дві цегельні, каменоломні, склад сільськогосподарських продуктів "Зерно", олійня, завод бетонних виробів, водяний млин, склад дерева, яке транспортувалось Дністром. Серед основних промислів було бляхарство, столярство, гончарство, боднарство, теслярство, кошикарство, кушнірство, кравецтво, броварство. Загалом вищеперечисленими промислами займалось біля 200 містян.

   В 1937 р. передбачалося створення  промислових електромереж. Галич був єдиним розташованим на обох берегах великої ріки містом воєводства, яке підлягало електрифікації.

Підприємницька активність міжвоєнного періоду дозволила відновити роботу більшості установ і закласти деякі нові

Приділялася увага розвитку судноплавства на Дністрі. У бюджеті за 1928 р. були передбачені видатки на поглиблення пристані біля міста. А у 1929 р. та 1934 р. вказували на потребу спорудження річкового та вантажного порту в Галичі, який разом із залізницею мав піднести економічний рівень міста. Регуляційні та поглиблювальні роботи на Дністрі тривали у 1929-1930 рр. Досліджували русло річки. Судно-буксир «Rewera» з баржами ходив маршрутом Галич-Єзупіль, а прогулянковий човен «OSA» курсував з Галича до Заліщик.

У вересні 1939 р. польські війська поряд із мостом на Дністрі побудували фортифікації для оборони переправи, але боїв не вели, відступили перед чисельною Червоною армією.

   У 1939 р. Галич окупувала радянська влада. З грудня того ж року і до 2020 р. місто було районним центром Галицького району Івано-Франківської області.

Міська влада спочатку була організована у формі Тимчасового управління, що проіснувала до 17 січня 1940 р. Пізніше адміністрування містом перейшло до Галицької міської ради депутатів трудящих. У грудні 1939 р. цей населений пункт отримав додатковий статус, ставши одним з районних центрів  Станіславівської області. Тоді ж було проведено благоустрій міста – закладено сквер, реконструйовано площу, вимощено тротуари, відремонтовано житлові будинки. Функціонували лікарня, дві бібліотеки, дитячий садок, районний будинок культури, цегельня міська електростанція (потужністю 80 кВт/год).

Впродовж вересня 1939 р. – липня 1941 р. місто перебувало у складі УРСР. Після відступу радянські прикордонники висадили в повітря міст на Дністрі. 

З липня 1941 р. і до липня 1944 р. Галич перебував в німецький окупації. Тоді Галич був повітовим староством до якого належали дві міські громади та п’ять волосних. Населення міста нараховувало 4701 осіб. Міськими справами керувала Управа міста. У 1942 р. до Галича доєднано Залукву, після чого населення склало – 5434.  

У вересні 1941 р. шкоди Галичу завдала повінь

У листопаді 1942 р. в місті розібрано єврейську забудову.

У місті діяла залізнична станція, електрівня, млин.

Впродовж  1942 р. варшавська фірма «Товариство металевого промислу К. Рудзький і спілка» відновили металевий міст через Дністер. В Галичі також діяла комісія відбудови міста. Було проведено перейменування вулиць, з того часу вони отримали українізовані назви (1  листопада, Шевченка, Данила, Є. Коновальця), центральну площа міста йменувалася Ярослава Осьмомисла.

В першій половині 1944 р. місто зазначо сильних руйнувань. Радянська авіація тричі бомбардувала залізничний вузол. В липні 1944 р. вчергове було знищено металевий міст, маслозавод, електростанцію, всього 30 % будівель.

Після звільнення Галича з-під німецької окупації в липні 1944 р. розпочався новий етап в його історії. До 1 травня 1945 р. вже були відновленні важливі елементи міської інфраструктури: електро та телефонну станцію, маслозавод, промкомбінат, лазня. Відкрито: лікарню, пологовий будинок, зведений новий залізничний вокзал. У 1946 р. відновив роботу річковий порт. На сам порт виділялося з місцевого бюджету 1.5 млн карбованців. Станом на 1 липня 1949 р. річковий флот на Дністрі нараховував два катери, дві галери, три пороми, три дощані човни, один земснаряд. Вантажними поромами транспортували дерево.

Впродовж 1946-1952 рр. діяла Галицька експлуатаційна дільниця Дністровського управління з транспортного освоєння малих річок (Лімниця) та Галицькі судоремонтні майстерні. Ще у 1980- х рр. Дністром курсував буксир з баржами, які постачали каміння на місцеву дробилку, та прогулянкові катери; діяли ще портові споруди.

Після звільнення Галича з-під німецької окупації в липні 1944 р. розпочався новий етап в його історії. До 1 травня 1945 р. вже були відновленні важливі елементи міської інфраструктури: електро та телефонну станцію, маслозавод, промкомбінат, лазня. Відкрито: лікарню, пологовий будинок, зведений новий залізничний вокзал. У 1946 р. відновив роботу річковий порт. На сам порт виділялося з місцевого бюджету 1.5 млн карбованців. Станом на 1 липня 1949 р. річковий флот на Дністрі нараховував два катери, дві галери, три пороми, три дощані човни, один земснаряд. Вантажними поромами транспортували дерево.

Впродовж 1946-1952 рр. діяла Галицька експлуатаційна дільниця Дністровського управління з транспортного освоєння малих річок (Лімниця) та Галицькі судоремонтні майстерні. Ще у 1980- х рр. Дністром курсував буксир з баржами, які постачали каміння на місцеву дробилку, та прогулянкові катери; діяли ще портові споруди.

У повоєнний період економіка Галича сконцентровувалась  на переробці сільськогосподарської продукції. 1954 році запрацював овощесушильний, спирт, завод та харчовий промкомбінати. У 1980-х р. з’явилася нова галузь – верстатобудівна, на механічному заводі випускали комплектуючі деталі до механічних пресів. Більшість підприємств містилися в лівобережній частині міста. Поблизу міста відкрили сировинні поклади глини, вапна, з яких виготовляли будівельні матеріали. Щорічно продукували мільйони штук цегли та тисячі тон вапна.

Упродовж 1961-1964 рр. у місті зведено 13 державних будівель, автобусну станцію, спортзал, торговельні приміщення, Будинок культури (приміщення колишнього костелу), стадіон.  У 1970-х р. Галич вже повністю газифікований. В той же час було розібрано дерев’яну церкву Св. Миколая та караїмську кенасу.

Також задля нової житлової забудови та формування площі (сучасна плоша Волі) біля будинку районного комітету комуністичної партії знесли ряд споруд кінця ХІХ – поч. ХХ ст. 

У 1981 р. задля забезпечення більшої пропускної спроможності на автошляху Івано-Франківськ Львів було відкрито новий автомобільний міст на р. Дністер, пізніше споруджено об’їзну дорогу поруч міста.

З 25 жовтня 2020р. – адміністративний центр Галицької територіальної громади. Сьогодні Галич займає територію близько 15 кв.км.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь