Бажик Степан Вікторович

  Бажик Степан Вікторович 

( 01.03.1994 - 21.02.2023)

Бажик Степан Вікторович народився 1 березня 1994 року в мальовничому селі Козина. 

      З раннього дитинства батьки прививали хлопчику любов до художнього мистецтва. У 2000-му році Степан розпочинає навчання у Козинській ЗОШ І-ІІ ступенів. З дитинства він був цілеспрямованим та допитливим, найбільше цікавився тваринним світом, географією та історією, зокрема любив вивчати історію Давнього Галича. У 2007 році Степан покинув рідну школу та продовжив своє навчання у Івано-Франківському ліцеї для обдарованих дітей на напрямі інформаційних технологій. Через два роки, у 2009 році він вирішив розвиватись у художній культурі, тому здав вступні іспити у Калуський коледж культури та мистецтв, куди був зарахований. У 2013 році юнак вирішив продовжити навчання у Львівській філії Київського національного університету культури і мистецтв, але через два роки повернувся у рідний Івано-Франківськ, де навчався у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника. 

       Під час навчання Степан познайомився зі своєю майбутньою нареченою Юлею. Їхня дружба швидко переросла у палке кохання і хлопець довго не думаючи зробив пропозицію руки та серця і отримав заповітне «ТАК», але нажаль узаконити свої відносини пара не встигла. 

      Будучи студентом Степан мав різні захоплення окрім малювання, він писав вірші, пісні, створив з друзями свій гурт, подорожував Карпатами, займався велоспортом. Після закінчення навчання він працював у майстерні з виготовлення різних прикрас та деталей, які в подальшому знаходили своїх власників в Україні та Європі, а також працював над створенням коміксах зі свої другом.

       У кінці серпня 2023 року Степан добровільно вступив до лав ЗСУ. Пройшовши військовий вишкіл у Великій Британії він відправився для подальшої служби у 24 ОМБр ім. Короля Данила. У листопаді їхню роту скерували на Бахмутський напрямок, одну з найгарячіших точок. 16 грудня 2023 року біля с. Опитне він отримав осколкове поранення спинного мозку і був направлений на лікування у м. Дніпро, а згодом м. Вінницю. Два місяці Степан боровся за життя, але нажаль 21 лютого о 14.50 його серце зупинилось. Поховали Героя у рідному селі.

Степан любив свою Батьківщину, рідних, друзів і кохану. Він хотів знову побачити українським Крим, адже його кохана родом звідти. Саме тому він вирішив замість олівця взяти в руки зброю і піти допомагати відновлювати територіальну цілісність держави та відганяти росію з наших земель.  

Вічна слава нашому Герою!