Лаврів Олег Петрович

Олег Петрович Лаврів народився 7 лютого 1975 року в мальовничому селі Козарі Рогатинського району Івано-Франківської області

Саме тут формувався його характер — чесний, працьовитий, відповідальний.

Базову освіту Олег здобув у Козарівській середній школі. Вже змалку вирізнявся наполегливістю та серйозним ставленням до будь-якої справи. Згодом навчався в Івано-Франківському професійно-технічному училищі, де опанував фах токаря. Обрана професія стала для нього не просто ремеслом, а й покликанням — справою честі, якій він залишався вірним упродовж усього життя. Його золоті руки та сумлінна праця завжди викликали повагу колег і вдячність керівництва.

У 1993 році був призваний на строкову військову службу до лав Української армії. Служив у прикордонних військах, гідно виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною. Військова служба загартувала його дух, навчила дисципліни та відповідальності, а головне — зміцнила любов до рідної землі й готовність її боронити.

Олег Петрович був люблячим чоловіком і турботливим батьком трьох дітей. Заради добробуту близьких працював за кордоном, не цураючись важкої праці. Та де б він не був, його серце завжди залишалося з Україною. З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Олег не зміг залишатися осторонь. Він повернувся додому, щоб бути разом зі своїм народом у найтяжчий для держави час. Працював на заводі з ремонту військової техніки, виконуючи токарські роботи. Його праця була невидимою на передовій, але надзвичайно важливою — кожна відремонтована деталь, кожна відновлена одиниця техніки наближала здійснення мрії всього українського народу.

16 травня 2024 року Олег Петрович був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. Матрос Лаврів Олег Петрович, позивний «Гуцул», служив навідником відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти 35-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського  військової частини А 0216. Він мужньо та самовіддано виконував бойові завдання, демонструючи стійкість, витримку й незламну віру в перемогу.

Упродовж року вважався зниклим безвісти, і лише згодом стало відомо про його загибель. Воїн віддав своє життя, проявивши мужність і героїзм у бою біля населеного пункту Петропавлівка Донецької області. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку, самовіддано захищаючи рідну землю, свободу й майбутнє України від російського агресора.

Світла пам’ять про Олега Петровича Лавріва назавжди житиме в серцях рідних, побратимів і всіх, хто його знав. Його життя — це приклад справжнього патріотизму, гідності та любові до України. Він віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб ми всі жили під мирним небом у вільній і незалежній державі.

Герої не вмирають. Вони навіки залишаються у строю — в нашій пам’яті, в наших молитвах, у нашій боротьбі за Україну.