Що таке інвазивні паразити?

  Інвазивні захворювання (від лат. invasion — напад, вторгнення) — хвороби, спричинені проникненням до організму людини, тварини чи рослини паразитів тваринного походження. Залежно від таксономічної належності паразита розрізняють:

• протозоози, збудниками яких є найпростіші (трипаносомоз, малярія, амебіаз, лейшманіоз та ін.);

•  гельмінтози внаслідок паразитування гельмінтів (дифілоботріоз, ентеробіоз, аскаридоз, теніаринхоз та ін.);

• акаріази та арахнози, збудниками яких є кліщі (демодекоз, коростяний кліщ та ін.);

• ентомози, спричинені паразитуванням комах (фтиріаз, педикульоз та ін.).

            Для збудників інвазійних захворювань характерна наявність складних життєвих циклів із декількома формами (наприклад, вегетативна форма й цисти), стадіями (личинки й дорослі) і господарями (проміжні й остаточні).

             Паразити можуть впливати на організм людини чи тварини по-різному: спричиняти механічне роздратування, ушкодження тканин або органів, отруювати продуктами своєї життєдіяльності, викликати алергічні реакції в організмі господаря та ін. Паразити також можуть сприяти проникненню та накопиченню мікроорганізмів — збудників інфекційних хвороб у місцях  проникнення їх у тканини.

У разі, якщо  господар паразита є джерелом інвазії для самого себе (ентеробіоз), йдеться про реінвазію — повторне зараження.

            Зараження паразитом може відбуватися активно, коли паразит нападає та укорінюється в організмі  господаря  через ушкоджені та неушкоджені шкірні покриви, або пасивно, коли паразит заноситься до організму з водою, їжею. Паразити можуть бути тимчасовими (комарі, мухи, деякі кліщі) та постійними (гельмінти, воші).

Джерелом інвазії є організм людини або тварини, який слугує місцем перебування і розмноження збудників, в якому йде процес їхнього природного накопичення і з якого вони можуть тим чи іншим шляхом заражати здорових людей. Основними шляхами проникнення збудників інвазій в організм людини є такі:

• аліментарний - збудник потрапляє з їжею через травну систему (наприклад, цисти дизентерійної амеби або яйця аскариди з немитими фруктами, фіни ціп'яків зі свининою);

• водний - зараження відбувається під час пиття або випадкового заковтування води (наприклад, цисти лямблій, личинки печінкового сисуна);

• контактно-побутовий - через предмети побуту (наприклад, зараження коростяним свербуном), під час контакту з хворими домашніми тваринами (наприклад, ооцисти токсоплазми з шерсті кішок, яйця ехінокока - з шерсті псів);

• контактно-статевий (наприклад, таким шляхом передається сечостатева трихомонада);

• трансплацентарний - проникнення збудника з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);

• трансмісивний - під час укусів кровосисних кліщів, комах (наприклад, муха це-це є переносником трипаносом, москіти - лейшманій).

                .Частина збудників інвазій трапляються у тварин, але можуть уражати й людину (наприклад, печінковий сисун, блохи, воші, кліщі). Джерелом інвазії у цих випадках є зазвичай тварини. Такі захворювання називаються зоонозними.

Більшість інвазій людини характеризується тривалим хронічним перебігом, що не супроводжується розвитком гострих симптомів, а в разі деяких хвороб спостерігається навіть безсимптомний перебіг.                                                     Через те в разі багатьох інвазій між господарем і паразитом установлюються компромісні відносини:  господар адаптується до перебування в його організмі невеликої кількості паразитів, а їх існування створює імунітет, що перешкоджає виживанню личинок.

Імунітет проти інвазійних збудників формується з деякими труднощами (мінливість антигенів упродовж життєвого циклу), у багатьох випадках частковий і дієвий проти личинок (при гельмінтозах). Такий стан називають нестерильним імунітетом.

           За даними ВООЗ, інвазійними збудниками заражено понад 4,5 млрд людей. В Україні кількість інвазійних може досягати 5 млн. Можна вважати, що кожний житель нашої країни упродовж життя багаторазово хворіє на паразитарні хвороби..

Для організації профілактичних заходів проти інвазивних захворювань необхідно знати цикли розвитку паразитів, їх переносників, особливості розвитку та перебігу того чи іншого  інвазивного захворювання а також установлення резервуарів інвазії з урахуванням географічної зони.

                 Найефективніщим заходом профілактики інвазій є елементарне дотриманні правил особистої гігієни та періодичне обстеження на виявлення яєць гельмінтів. Ці дослідження можна провести в аккредитованій мікробіологічній лабораторії Рогатинського відділу ІФ РВ ДУ «Івано- Франківський ОЦКПХ МОЗ».