Галицька громада провела в останню земну дорогу воїна – Цюрка Василя Дмитровича.

Провести Героя прийшли рідні й близькі, представники влади та небайдужі мешканці громади – усі, хто прийшов засвідчити вдячність, повагу і скорботу за непоправною втратою.

Скорботна хода розпочалася від порогу рідного дому воїна у селі Колодіїв та, огорнута молитвою і сумом, рушила до храму Святого Архистратига Михаїла. У святині священнослужителі Української Греко-Католицької Церкви відслужили чин похорону за упокій душі новопреставленого воїна Василя. Поховали Василя Дмитровича на кладовищі села Колодієва під величні звуки Державного Гімну України та почесні залпи військового салюту.

Цюрко Василь Дмитрович народився 31 серпня 1984 року в мальовничому селі Колодієві Галицького району Івано-Франківської області. Саме тут, серед рідних краєвидів, пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут він зробив свої перші життєві кроки, формуючи характер, сповнений працьовитості, щирості та любові до рідної землі.

Початкову освіту Василь здобув у Колодіївській початковій школі, а згодом продовжив навчання у Дорогівській середній школі. Після її завершення вступив до Войнилівського професійного ліцею, де опанував фах механіка. Автомобілі були для нього справжнім захопленням. Упродовж життя Василь працював у будівельній сфері, де проявляв себе як сумлінний і відповідальний працівник.

У 2003 році він став до лав Збройних сил України. Саме тоді молодий чоловік уперше одягнув військову форму і розпочав шлях служіння Батьківщині, сумлінно виконуючи свій військовий обов’язок.

У мирному житті Василь Дмитрович був людиною великого серця і щирої душі. Його знали як працьовитого, доброзичливого та відповідального чоловіка. Для батьків, Дмитра Михайловича та Любомири Дмитрівни, він був надійною опорою, турботливим і люблячим сином. Для сестри - добрим братом, який завжди підтримував і допомагав.

Доля склалася так, що створити власну сім’ю Василю Дмитровичу не судилося. Проте його серце було сповнене любові до дітей. Особливе місце в його житті займали похресниці - Мартуся та Вероніка. Для них він був не лише хрещеним батьком, а й щирим другом, наставником і людиною, яка дарувала тепло, турботу та підтримку.

24 лютого 2026 року став до лав Збройних Сил України, щоб зі зброєю в руках захищати рідну землю, свій народ, майбутнє України.

Служив водієм інженерно-саперного відділення 2 піхотного батальйону військової частини А4862.

4 березня 2026 року солдат Василь Цюрко відійшов у вічність. Його земний шлях обірвався, але пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, побратимів та всіх, хто його знав.

Сьогодні вся громада разом із родиною розділяє невимовний біль втрати. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Нехай Господь дарує силу пережити цю тяжку втрату.

Вічна пам’ять Воїну Василеві.

Більше фото на сторінці Галицької міської територіальної громади у ФБ