Пашинський Володими Володимирович
Пашинський Василь Володимирович народився 5 вересня 1984 року в місті Галич.
Саме тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут формувався його характер, загартовувалася сила духу та любов до рідної землі. Після закінчення загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 м. Галича він продовжив навчання у Вищому професійному училищі №13 м. Івано-Франківськ, де здобув фах рихтувальника кузовів. Обрана професія вимагала точності, витримки й відповідальності — рис, які були притаманні Василеві змалку. Він завжди прагнув бути корисним, опановував нові навички та вдосконалював свою майстерність.
З ранніх років Василь проявляв себе як активний, відповідальний і щирий хлопець. Він був людиною спокійного характеру, доброго серця та великої внутрішньої сили. Його поважали й любили за доброзичливість, людяність і готовність завжди прийти на допомогу тим, хто її потребував. Для рідних і друзів він був надійною опорою, людиною слова і честі.
Василь був працьовитим, до будь-якої справи підходив сумлінно та відповідально, завжди доводив розпочате до кінця. Працював у ДП ВО «Карпати», ТзОВ «Даноша», неодноразово їздив на заробітки за кордон, щоб забезпечити родину. Він мав «золоті руки» — умів відремонтувати автомобіль, виконати будівельні роботи, змонтувати опалення, утеплити будинок.
У серпні 2023 року Василя Пашинського було мобілізовано до лав Збройні сили України. У званні молодшого сержанта, на посаді стрільця — помічника гранатометника, він проходив службу у 2-й піхотній роті 453-го піхотного батальйону 141-ї окремої механізованої бригади (в/ч А4940), згодом - у 102-й окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.
Захисник мужньо виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, боронячи незалежність і територіальну цілісність України. У березні 2024 року, внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Вербове Оріхівського району Запорізької області, Василь отримав поранення. Потужний вибух, уламки, задимлене небо й гуркіт артилерії — усе це стало страшною реальністю, яку йому довелося пережити. Той день назавжди розділив його життя на «до» і «після».
Давалися взнаки контузії, пережиті спогади, безсонні ночі та біль, що не відпускав ні на мить, тривалий час проходив лікування, однак 28 листопада 2025 року серце Василя зупинилося у лікарні м.Галич.
Війна забирає не лише на полі бою, а й у лікарняних палатах, залишаючи глибокий біль у серцях рідних, друзів і побратимів. Світла пам’ять про Василя назавжди житиме в тих, хто його знав і любив. Він залишиться прикладом мужності, людяності та відданості своїй Батьківщині.
Світла пам’ять Воїну!
