Семчишин Юрій Ігорович
Семчишин Юрій Ігорович народився 24 квітня 1980 року в селі Первоконстантинівка Чаплинського району Херсонської області.
Коли Юрію виповнилося три роки, разом із батьками переїхав до села Ямниця Івано-Франківської області. Після закінчення Ямницької загальноосвітньої школи Юрій розпочав свою трудову діяльність на будівництві. З юних років він звик покладатися передусім на власні сили, чесно заробляти на життя і відповідально ставитися до дорученої справи.
У 1998–2000 роках Юрій проходив строкову військову службу у Збройних Силах України в місті Одеса. Військовий досвід став важливою частиною його життя, загартував характер і навчив дисципліни, витримки та відповідальності. Після завершення служби Юрій працював у ПрАТ «Івано-Франківськцемент», де був працьовитим, сумлінним і відповідальним працівником.
У 2003 році Юрій одружився з Оксаною. Спочатку молода сім’я проживала в селі Тустань, а в 2007 році придбала будинок у місті Галич. Саме тут вони створили свою родинну домівку і виховували трьох дітей — двох синів, Юрія та Михайлика, і донечку Анастасію. Для своїх дітей він був не просто батьком — він був їхньою опорою, захистом, прикладом і людиною, до якої завжди можна було звернутися за порадою та підтримкою. Продовжив Юрій свій трудовий шлях, працюючи на підприємстві ТОВ «Ярокс» в м.Галич машиністом крана.
Юрій був веселою людиною, яка любила життя і працю. Юрій умів цінувати прості радощі життя. Особливо любив рибалку — це було його улюблене заняття, можливість відпочити душею, побути на природі, помовчати та набратися сил. Не боявся труднощів, не шукав легких шляхів, завжди намагався допомогти іншим. Його слово мало вагу, а за його спокійною веселою вдачею ховалися сильний характер і велика внутрішня стійкість. Коли Україна опинилася перед смертельною загрозою, Юрій знову став до строю.
26 грудня 2024 року військовозобов’язаний старший сержант Юрій Семчишин був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Базову військову підготовку проходив у місті Рівне. Згодом виконував бойові завдання на Сумському та Донецькому напрямках.
На війні він залишався таким самим, яким його знали рідні та друзі — відповідальним, мужнім, надійним і готовим прийти на допомогу. Після поранення в липні 2025 року, після лікування Юрій одразу повернувся в стрій, адже там його чекали побратими.
За мужність, відданість військовому обов’язку та сумлінну службу Юрій був відзначений медаллю «Сержантська доблесть». Також отримав відзнаку командира — перстень 156-ї окремої механізованої бригади, а за участь у захисті України був нагороджений медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій».
29 травня 2026 року Юрій вирушив на чергове небезпечне бойове завдання. Перед виходом він, ніби передчуваючи біду, попрощався з дружиною та дітьми. Більше на зв’язок він не вийшов…. А далі - сповіщення – зник безвісти. Для родини розпочалися дні невизначеності, болісного очікування, молитви та надії. Кожен телефонний дзвінок змушував завмирати серце. Кожна звістка давала надію, що Юрій живий, що він повернеться додому, до своєї родини. Та надія змінилася невимовним болем.
Родина отримала страшну звістку: 29 травня 2026 року, в районі населеного пункту Новоселівка Донецької області, під час виконання бойового завдання загинув командир 2-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 156-ї окремої механізованої бригади військової частини А5003, старший сержант Семчишин Юрій Ігорович.
Він загинув, захищаючи Україну, захищаючи право своїх дітей жити у вільній державі, захищаючи свою родину, свій дім і майбутнє. Юрій не встиг здійснити ще багато планів, не встиг насолодитися мирним життям, на яке заслуговував. Але він залишив після себе найдорожче — любов своєї родини, добру пам’ять людей, які його знали, і приклад мужності та відданості Україні.
Його земний шлях завершився, але пам’ять про нього житиме в дітях, у родині, у спогадах друзів і побратимів, у тих добрих справах, які він зробив за своє життя.
Схиляємо голови у скорботі та вдячності перед Захисником України. Вічна пам’ять і вічна слава Герою — Семчишину Юрію Ігоровичу.
Герої не вмирають.Вони назавжди залишаються у наших серцях.
